До сільської лікарки-гінеколога в Острожець приїздили переймати досвід аж із Москви
Можна лише уявити, скільки жінок з теплотою у душі й добрим словом згадують Анісію Порфирівну Кравець, лікаря-гінеколога з 50-річним стажем роботи! Нещодавно їй виповнилося 80 років, і лише рік, як вона на пенсії. Анісія Порфирівна із села Острожець, що у Млинівському районі на Рівненщині, належить до тих особистостей, яких пам’ятають і шанують. Таку повагу можна заслужити лише надзвичайним професіоналізмом, відповідальністю та людяністю. Напевно, усі, кого Анісія Порфирівна лікувала чи у кого приймала пологи, насамперед пам’ятають і цінують те, як вона переживала за кожну хвору чи вагітну жінку. Для лікарів-колег Анісія Кравець була незаперечним авторитетом. Якщо «Парфіровна сказала» – значить, все буде добре. І хоча працювала у сільській лікарні, проте її викликали оперувати і в районний центр, і в обласний. А переймати досвід її роботи приїжджали не тільки лікарі з України, а й навіть з Москви та союзних республік! Оце і є той випадок професіоналізму, коли до таланту від Бога додається надзвичайна працелюбність.
Лікарем Анісія Новак (дівоче прізвище) мріяла бути змалечку. Так сталося, що із сестрою Надею, старшою майже на два роки, школу в Клевані (теж на Рівненщині) закінчили одночасно – у 1950 році. Так само обидві зібралися їхати в Івано-Франківський медичний інститут. Конкурс був надзвичайно великий, і якщо інших дітей підтримати приїхали поважні батьки, то вони самі пробивали собі дорогу. Екзамени здали успішно – і поступили.
– Надя старша, їй купили чемодан, а мені довелося їхати із саморобним, фанерним, пофарбованим у зелений колір, – зі сльозами пригадує ті далекі роки Анісія Порфирівна. – Пожитки мали бідненькі, тож туди вклали й одяг, і харчі. Важко було, доводилося жити фактично на стипендію, і додому не поїдеш щось взяти – грошей на дорогу не мали. Та вчилися з охотою. Мабуть, у мене вже тоді руки лежали до хірургії, адже наша викладачка якось мені сказала: «Анісю, якщо не будеш хірургом, то я на тому світі перевернуся». Під час розподілу могли повернутися у Клевань, але додому не захотіли – вибрали Острожець. Правда, тут медзаклад лише будувався, тому приїхали у сусіднє село Малин – на той час лікарня була там. Головний лікар хірург Юрій Голубінка призначив Надю, за фахом терапевта, педіатром, бо такий спеціаліст нещодавно виїхав звідси, а мене гінекологом-акушером. Хоча довелося там попрацювати і окулістом, й лором.
Почувши, що Анісія Порфирівна хоче бути хірургом, Юрій Голубінка невдовзі взяв її асистенткою, а згодом так все організував, що довелося лікарці зі стажем, як кажуть росіяни, «без году неделя» оперувати самій і грижу, й апендицит. Коли наступного року вже переїхали у новозбудовану острожецьку лікарню, яка невдовзі мала аж 200 ліжкомісць, Анісії Порфирівні дісталися гінекологія і пологовий будинок. Отож, із 1957 року її пацієнтками завжди були жінки, до яких зверталася: «Ну, як там мої дівчата?»
Завжди вимагала від своїх підлеглих бездоганної роботи, але водночас ніколи не давала їх «в обіду». І так само турбувалася за кожну свою хвору чи вагітну жінку. Вміла з ними пожартувати, дати пораду, підтримати, а якщо потрібно, то й насварити. Тож не дивно, що тепер, згадуючи свої трудові роки, каже:
– Оце лише рік, як я сплю вночі спокійно. А так усе життя чекала, що в будь-який час по мене можуть прибігти. Бувало, стукають вночі у вікно, я нашвидкуруч, що бачу, те одягаю і запитую: «Що там сталося?», але не чую, що мені кричать за шибкою. Тоді мої доньки Алла чи Лариса вже переказують: «Та кровотеча там!»
І хоча лікарня знаходилася на периферії, проте тут Анісія Порфирівна зробила безліч операцій. І надзвичайно складних.
– Ми мали прекрасну операційну. Правда, у той час кесаревих розтинів майже не робили. Якщо йшлося про три відсотки таких операції у рік, то лікар міг бути не атестованим. Тепер це вже стало звичним явищем. З одного боку, сучасні мами хочуть народити без болю і навантажень, з іншого – у лікарів таким чином є шанс заробити. І хворих на рак було дуже мало, бо відповідально ставилися до профілактичної роботи. Найбільше жінок турбували ерозії, але якщо вчасно зробити «прижигання», ніяких проблем не буде. Що стосується майбутніх мам, важливо, щоб вони добре харчувалися, проте не переїдали і не зловживали солодощами. Треба прислухатися до організму і їсти те, що він підказує, тобто, що хочеться.
Тут, в Острожці, Анісія Порфирівна познайомилася і зі своїм чоловіком – лікарем-рентгенологом В’ячеславом Кравцем, якого, на жаль, рік тому похоронила, проживши з ним 56 щасливих років. Тепер жде у гості своїх доньок Аллу і Ларису, внучок – двох Оксанок і Ларису. Усі вони вже лікарі або майбутні: Алла – лікар-невропатолог на Тернопільщині, а Лариса – начмед міської лікарні у Тисмениці. Внучка Лариса працює у Житомирі, одна Оксана – теж лікар, а друга – студентка Івано-Франківського медінституту. Словом, династія лікарів. І донькам, і внучкам було і є у кого повчитися…
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
| Comments: |
