Ірина Олександрівна Пінкусевич давно вже на пенсії. Але що таке пенсійний вік для творчої людини? Золота пора. Її квартира у місті Новоград-Волинський, де вона мешкає з чоловіком Юрієм Пилиповичем, нагадує музей декоративно-прикладного мистецтва.
Куди не кинь оком – скрізь картини, вишивки, килимки у стилі тапіко, екібани, витвори з різноманітного природного матеріалу. Ось деревце японської сакури, зроблене з… морських черепашок, а он портрети Лесі Українки й Тараса Шевченка з тополиного пуху. У шафах – вишиті сорочки, рушники, сукні, блузки та жіночі костюми, змодельовані зі, здавалось, уже нікому не потрібних речей.
Ірина Олександрівна – майстер народної творчості. Виставки її робіт не раз влаштовували не тільки у рідному місті, а й у Житомирі, Рівному, Луцьку, Трускавці. Як не дивно, з такими художніми здібностями вона за фахом – математик, правда, у Новограді працювала вчителькою трудового навчання.
– Вишивання, аплікації, в’язання, оздоблення – Ви так багато вмієте і робите… А до чого найбільше лежить душа?
– Найбільше люблю моделювати одяг. Уже з десяти років усе сама собі шила. Батьки казали, що я народилася з голкою в руках. Потім, живучи у військових містечках, вела курси шиття та плетіння. Народилась у Москві, предками по батьковій лінії були українці, а по маминій – росіяни. Тато навчався у військовій академії, а мама приїхала до столиці у справах з Уралмашу. Так вони познайомились та одружились. Після академії батька направили в Рязань. Там і війна застала… Нас евакуювали в Середню Азію. Потім повернулися назад у це місто, а тоді переїхали в Україну, де батько усе життя прагнув служити. Коли ми сюди приїхали, то мене просто зачарувала українська мова!
– Роботи з тополиного пуху – це ж надзвичайно тонка і тривала робота?
– Приміром, над портретом Тараса Шевченка працювала півроку. Пух, що облітає з тополь, не підходить. Зриваю з гілок, ще коли він у «кетягах», і висушую в тазику на сонці. І коли вийде з «бруньок», то, здається, наче біла хмарка з неба спустилася на балкон.
– А оригінальні візерунки на сорочках самі придумуєте?
– Беру здебільшого з народу. А ось на цій сорочці візерунки заслуженого художника України Миколи Марцинюка, де використані мотиви з колекції відомої нашої землячки Олени Пчілки.
– Нащадкам передаєте своє вміння?
– Авжеж. Внучка Оля навіть на дизайнера-модельєра пішла вчитися.
Микола ШМИГІН,
Житомирська область
Comments: |