Як рожищанка подружилася з Людмилою Янукович
Жителька Рожища Валентина Матвєєва, незважаючи на підступну хворобу та інвалідність, великий оптиміст та життєлюб. А ще ця жінка переконана, що дива таки бувають, бо як інакше пояснити те, що зовсім випадково вона познайомилася з дружиною Президента.
Понад десять років Валентина Олександрівна пересувається на інвалідному візку і лише за допомогою палиць може зробити кілька кроків по квартирі. Її світ – маленький клаптик, який бачить з вікна. Ще з дитинства вона захворіла на поліомієліт. Та поки хвороба не прогресувала, Валя встигла здобути професійний фах, працювала у місцевому господарстві бухгалтером по оплаті праці, вийшла заміж, народила донечку. Ще й права водія отримала. З’їздила три мотоколяски, курсувала ними у справах і до Луцька, Нововолинська, а потім пересіла на «Запорожець». Після трагічної загибелі чоловіка Валентина залишилася один на один з проблемами, а ще доньку-школярку мала вивести в світ. Під час розмови жінка воліє оминати сірі смуги в житті. Її серце вірить у світлі кольори та доброту. Валентина має впертий характер, а іноді робить непередбачувані вчинки, які таки дають позитивний результат. Саме завдяки спонтанній ідеї і зав’язалося її знайомство з дружиною Президента.
– Якось у газеті прочитала матеріал про день народження Людмили Янукович, де кількома рядками згадувалось про її благодійну діяльність, – пригадує пані Валентина. – Ось я й вирішила їй написати. Розповіла про своє життя, сказала, що набридли вже телевізор і кросворди, а фізично працювати не можу, бо інвалід. «Тож якщо Ви дійсно добра і щира людина, відгукніться на моє прохання: дуже хочу ноутбук, щоб бачити більше світу. Зі своєї інвалідної пенсії, яку майже всю трачу на ліки, я ніколи грошей на нього не назбираю», – завершила лист. Ех, будь що буде – і кинула в конверт. Заадресувала просто: місто Донецьк, Людмилі Янукович. Листоноша, яку попросила відправити рекомендований лист, ще й засміялася: «А куди ви пишете – «на деревню дедушке»?»
Про свою затію жінка нікому не сказала. Того дня коли пролунав дзвінок, племінник Валентини саме відвіз дружину у пологовий будинок. Тож вся родина чекала з нетерпінням вісточки з лікарні.
– Я підняла трубку, думаю, лікар телефонує, – зі сміхом пригадує кумедну ситуацію пані Валентина. – Приємний чоловічий голос каже: «Валентино Олександрівно, я вас вітаю». «Дякую». «А ви знаєте, хто дзвонить?» – «Здогадуюся». – «Ну, і хто?» – «З лікарні». А там зі здивуванням: «Ну, чого Ви одразу так? Це Клімчук Борис Петрович, знаєте такого?» Я одразу зблідла: все, думаю, дописалася. Голова облдержадміністрації поцікавився, чи відсилала я Людмилі Янукович листа, і порадував, що подарунок вручать за кілька днів.
Звичайно, жінку така новина приємно здивувала. Але, зізнається, все ж не до кінця вірила, що то правда. Та подарунок від імені Людмили Янукович чиновники таки привезли. «На все воля Божа, – переконана Валя. – Так йому було угодно, щоб мене почули!» Через кілька днів у квартирі Матвєєвих знову заграв мобільний, замість номера висвітилося: «Невідомий». Коли господиня підняла слухавку почула: «Доброго дня, це Людмила Олександрівна Янукович. Валю, Ви отримали мій подарунок?»
– Звичайно, я спочатку збентежилася, така особа говорить, – каже жінка, – але ми досить гарно поспілкувалися. З того часу й заприятелювали. Я вітаю листівками дружину Президента з різними святами, а вона до мене телефонує, коли має час. Якось у розмові пані Людмила сміючись зауважила: «На тебе, Валюшо, мої підлеглі кажуть «ваша волиняночка». Вона просила мене вислати свої фото, щоб побачити. Я багато знімків листом відправила. Звичайно, всім допомогти Людмила Олександрівна не може, просто мені пощастило. Після того, як я від неї отримала подарунок, багато людей стали приходити, просити допомогти через Людмилу Янукович, але я не маю права на це, чи якогось впливу на першу леді України. Тому прошу людей не турбувати мене, бо нічим зарадити не зможу.
Завдяки ноутбуку у Валентини Олександрівни з’явилося багато нових друзів у соціальних мережах. По скайпу вона спілкується з родичами з Австралії, Італії, подругою з Бельгії. Всі премудрості комп’ютерної справи 57-літня жінка опанувала сама. От яка молодчина!
– Ще тільки прокинуся, складаю у голові план на день. А як почну щось робити, бачу, що не встигаю, – розповідає жінка. – І до того треба написати, з тим побалакати, ще й їсти готую. Дуже люблю куховарити.
Наша співрозмовниця жодним словом не нарікає на життя, хоча воно їй підкинуло чимало проблем. Вона живе і радіє кожному промінчику весняного сонця, а ще вчить говорити впертого папугу Жорика, колекціонує м’які іграшки та ручки, яких має вже понад сотню штук. Такі різні дрібні справи наповнюють кожен день, додають енергії та оптимізму.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
