Пожертвувала манікюром заради роботи… у кузні

 Педагог за освітою Лідія Грабик уже три роки кує залізо

Ех, на що тільки не здатна справжня жінка! Вона й коня на скаку зупинить, і в палаючий дім увійде, і міцну сталь перетворить на тендітну троянду. Усе підвладне прекрасній половині людства, аби було велике бажання та поруч людина, для якої хочеться творити дива. 28-літній Лідії Грабик із села Петриків Тернопільського району стимулом для кардинальної зміни фаху послужило улюблене заняття чоловіка та маленька донечка.

Хіба повірила б вона, тендітна красуня-дюймовочка, студентка педагогічного інституту, що колись візьме в руки важкий молот, одягне засмальцьований фартух і стане до ковадла? Та ніколи в житті! Тим більше, що долю пов’язала теж з педагогом. Чоловік був вчителем історії. На останньому курсі молоді люди одружилися. Невдовзі у них народилася донечка.

– Реальність показала, що вчительська зарплата не забезпечує того рівня життя, про який мріяли, – зізнається Лідія. – Насамперед хотілося мати власне житло, подбати про майбутнє дитини. Грошей не вистачало. Довго міркували, як вирішити складну ситуацію. Чоловік прийняв важливе рішення – залишив школу і влаштувався робітником у приватну ковальську фірму. Швидко опанував непросте ремесло. Почав власну справу. Замовлень щоразу збільшувалося, і він не встигав усе робити вчасно. От я й вирішила йому допомогти.

Чоловік Віктор довго відмовляв дружину від її несподіваної затії. Казав, що це важко, та й не для тендітних жіночих рук ця робота… Призначення жінки – пекти пироги та доглядати дітей, а не стояти біля розжареної печі. Але ніякі слова на впертий характер Ліди не діяли. Вона приходила в кузню, брала двохкілограмовий молот, розжарювала залізо і… матюкалася, коли нічого не виходило. Про перші дні нині згадує з усмішкою, а тоді ледь не плакала. Проте наполегливість таки перемогла – і невдовзі жінка могла скрутити з металу спіраль, а зараз легко робить різноманітні декоративні елементи. Подруги спочатку з іронією сприймали захоплення Лідії, а нині з повагою розглядають її вироби. Нині у подружжя власний бізнес, пов’язаний з виготовленням ковки. Буває, клієнти з недовірою дивляться на жінку, яка розповідає про властивості металу, пропонує, як краще зробити орнамент.

– Чоловіки не можуть збагнути того, що якась дама краще розбирається у ковальстві, ніж вони. Тому я завжди на першу бесіду відправляю Вітю, – сміється Ліда. – Хоча є й такі замовники, які просять мене намалювати ескіз, бо, мовляв, у жінки краще розвинута уява.

Моя співрозмовниця щиро зізнається, що любить свою незвичну роботу. Постійні навантаження допомагають підтримувати гарну фізичну форму. Дарма, що вона забула про манікюр, не одягає ділову сукню. Але коли заходить у власний дім, який з чоловіком звели самі, то серце переповнює гордість. Головне для неї – це добробут та спокій у родині, а все інше – речі другорядні.

– У жінок така натура, що їм головне поставити перед собою мету, а як її досягти – вони придумають, – додає напівжартома-напівсерйозно. – Нині мрію опанувати роботу з булатною сталлю, яка піддається не кожному майстру. Сподіваюсь, це мені вдасться.

Напередодні 8 Березня цікавлюсь у Лідії, як відзначає вона цей день, чи вітають колеги-ковалі?

– Приготую для домашніх щось смачненьке. Дуже люблю пекти. Зі святом вітає лише чоловік, а інші забувають. Чи, може, вважають, що я така ж, як вони, – сміється жінка.

Руслана ТАТАРИН,

Тернопільська область

Фото з сайту: Тернопіль 20 хвилин

 

 

• Нравится
•