Щоб зберегти садочок, вихователі утримували його за свій кошт
Напевно, всі чули про проблему останніх років: діти є, а садочків для них катастрофічно не вистачає. Точніше, вони колись були, але у скрутні часи ці приміщення бездумно продавали, здавали в оренду або й просто «дерибанили». У селі Карпилівка Радивилівського району дошкільний заклад «Сонечко» повен галасу і дитячого щебету. Хоча були часи, коли і він стояв пусткою, зяючи голими вікнами. І якби не кілька відважних та трудолюбивих жіночок – не знати, чи мали б батьки куди тепер подіти близько 30 дітлахів.
Жіночки соромляться, червоніють і навідріз відмовляються фотографуватися. Ще й дивуються, чому журналісти приїхали саме до них. Та нічого такого вони не зробили!
Завідувач Карпилівського навчального дошкільного закладу Валентина Бондарчук прийшла сюди працювати за рік після відкриття – у 1980 році. Спочатку вихователем, а далі стала завідувачем. Незмінним до цього часу. Каже, що саме тоді зібрався колектив, якому ціни нема.
– От, наприклад, наш помічник вихователя Люба Циганюк, – розказує Валентина Федорівна. – За нею закріплені всі наші квіти, дизайн і ремонт садочка. А що вже відповідальна! Не дай, Боже, захворіє, то замість себе чоловіка у той день присилає на заміну. Не один обов’язок завжди мали і вихователь Світлана Маркович та кухар Марія Петролюк. Пам’ятаю випадок. Вийшли якось прибирати подвір’я, а одна дівчинка уважно подивилася на кухаря та й каже: «А чого це ти тут грабаєш? Ти що – грабалка? Ти повинна їсти варити, а не грабати!»
Не знала дівчинка, що раніше, починаючи з 1999-го року, колектив садочка, виживаючи, мусив не тільки грабати… Коштів на утримання приміщення не виділялося, дітки не народжувалися, отож скоро всі мусили розходитися по домівках: прийшов наказ про закриття «Сонечка». Завідувачка залишилася за сторожа, майже неоплачуваного.
– Я рік сторожувала, а потім подумала, що так діла не буде, – згадує Валентина Бондарчук. – Нема чого опускати руки, треба підтримувати чистоту, робити ремонт своїми силами, щоб у будь-яку хвилину відчинити двері для нових вихованців. Зібралися всі разом і… взялися буряки обробляти. Нас тоді було четверо, ставали раком і сапали до пізнього вечора. Сім’ї залучали на поміч. Потім отримали цукор, продали – і от вже у садочку нова плита, люстри, освіжили ремонт. У 2001 році нарешті з’явилися перші дітки. Спочатку ми працювали сезонно і, як кажуть, переважно на голому ентузіазмі. А вже з 2010-го – цілий рік.
Зараз дітей у садочок ходить багато. Мусять навіть ставити певні умови: приймають з трьох рочків. Та все одно важко, коли 30 діток в одній групі (тут не ділять на підгрупи – всі разом). З іншого боку – коли в садочку бавиться всього п’ять-шість – теж не дуже добре. Тому завжди цікавляться у місцевого фельдшера: скільки-то діток лелека принесе? Наприклад, у 2011 році у селі народився всього один малюк, а в 2013 буде семеро…
Дружній колектив «Сонечка» і досі обробляє город для потреб садочка. На 20 сотках – мають свою картоплю, буряки, моркву. Ціле літо діти їдять зелену цибульку. Та й батькам легше – не треба платити за харчі. Підлатати, підбити, обклеїти і підфарбувати – знову своїми ж силами. Адже залишився цей садочок єдиним великим приміщенням на все село. Виконує, так би мовити, обов’язки клубу: тут і вибори проводяться, і сходи села, і збори. Ба, навіть музей старожитностей є! Заснований і зібраний, як згадують, саме після «тих буряків, коли гроші залишалися».
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
| Comments: |
