На Божій горі зцілюються «сльозами Богородиці»
Усі, хто буває у цих відомих українських святинях, обов’язково завертають у село Великі Бережці Кременецького району на Тернопільщині, неподалік якого є ще одне місце паломництва – Божа гора. Вона має свою прадавню цікаву історію, освячену об’явленням на ній Пресвятої Богородиці.
Висота Божої гори 366 метрів, тож не дивно, що у сонячні дні з її вершини видно і куполи Почаївської лаври, і навіть місто Дубно. Чи не головною ознакою Богом обраних місць є їхня неймовірна краса, велике бажання побути у безмов’ї і розуміння суєтності цього світу. Ці відчуття переживаєш і на Божій горі.
Місце це надзвичайно шановане, адже давні перекази свідчать про об’явлення тут Божої Матінки. У важкі часи монголо-татарського нападу на українську землю Богородиця зійшла на Божій горі і гірко заплакала над долею нещасних людей. Селяни, що заховалися тут від татар, побачивши Пречисту Діву, хотіли підійти до неї і вклонитися, та вона вознеслася на небо. Але відбиток її стопи залишився на камені, біля якого і забило цілюще джерело як пам’ять про сльози Богоматері.
Правда, в історичних згадках про ці місця йдеться про те, що чернече життя у тутешніх печерах розпочалося ще у IX-X століттях. Ченці-самітники жили у повному обмеженні: не розмовляли, місяцями постили, багато днів і ночей не спали, доводячи плоть до знемоги. А пізніше навіть преподобний Іов Почаївський приходив у ці печери усамітнитися. Та російську царську владу не влаштовувала велика кількість печерних монастирів з особливими традиціями українського чернечого життя, тому переважна більшість з них була закрита. Дерев’яну каплицю «Святої Трійці» на Божій горі приписали до храму у селі Бережці. Та коли під час Першої світової війни церква згоріла, усі церковні таїнства проводилися у каплиці на Божій горі. Вона пережила і Другу світову війну, та у 1960 році її спалила нова московська влада. А наступного року тут підірвали і печеру-келію.
Місцеві жителі до цього часу передають свідчення про ті події. Коли комуністи нищили скит і духовні скарби Божої гори, селяни звернулися до одного з них не робити цього, бо неминуча Господня розплата за таке. Але той і чути про це нічого не хотів, сказавши: «Якщо Бог є, то хай забере у мене найдорожче». Направду, Бог осміяним не буває. Він почув прохання – і через дві години цьому комуністу зателефонували, що під час вибуху лабораторії загинула його донька, яка там працювала. Причому лише вона одна.
А відродили цю святиню уже в роки незалежності. Тут є два місця паломництва: одне – на самій вершині, інше – трішки нижче. Зверху можна зайти у малесеньку капличку Пресвятої Трійці. Також тут є ще одна святиня – місце стопи Божої Матері. Над ним стоїть імпровізований намет, відкритий до східної сторони – вівтаря й ікони Христа, та підставки для свіч просто неба. Тут значно менше людей, ніж біля самого джерела, а тому легше усамітнитися і подумати про духовні цінності.
Саме джерело трішки нижче у залісненому місці, біля нього – новозбудована церковка, а під нею теж печера. Її стелю вкривають випалені полум’ям свічок хрестики. Досить простора, але невисока печера освітлюється свічками, які стоять у ніші біля ікони Почаївської Богородиці. Кожен, хто сюди заходить, обов’язково підставляє долоню під камінне склепіння, де лише з одного місця капають крапельки води, які називають «сльозами Божої Матері». Вони мають цілющу силу, про що є чимало свідчень очевидців.
Все-таки тут краще побувати у будні дні, коли менше людей. А найбільше паломників збирається на Преполовення – свято, що припадає на середину між Великоднем та Вознесінням, коли на Божій горі служать особливо урочисту літургію.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
