Випробовував міжконтинентальні ракети на космодромі
Володимир Мандзюк із села Карпилівка Радивилівського району за свої майже 82 роки де тільки не побував та що тільки не бачив! А все професія зобов’язувала, адже працював інженером-випробовувачем на космодромі. Родом із цього села, життя покидало світом, а доживати віку таки завернуло на рідну землю.
Працював зі знаменитим Корольовим
Володимир Мандзюк закінчив авіаційне училище і потрапив у транспортний полк, який займався десантуванням військ. Літали всім безкрайнім Союзом, були й відрядження у північні широти, куди переправляли вчених-полярників, їхню апаратуру, харчі. Віддав авіації 12 років, а тоді надумав «піднятися ще вище» – закінчив Харківське командно-інженерне училище і в 1963-му потрапив на космодром «Плесецьк», що в Архангельській області. Місто, в якому базувалися, годі було шукати на карті. Це був секретний об’єкт.
– Ми випробовували міжконтинентальну балістичну триступінчасту ракету на твердому паливі, – згадує Володимир Арсенійович. – Дальність польоту – 12 тисяч кілометрів! 20-метрова ракета зберігалась в шахті глибиною 30 метрів. Поряд була така ж, тільки «холоста». Бюро керував відомий Сергій Корольов, тож нам дуже часто доводилося їздити у Москву. У нашому відділенні працювало десять людей. Я особисто займався бортовою і наземною системою управління ракет, які забезпечують пуск. Крім того, складав пристрої, які перевіряли ті самі системи управління.
Абсолютно всі внесені Володимиром Арсенійовичем пропозиції в робочий процес були прийняті. Навіть ті, які не стосувалися його дільниці. Скажімо, з’ясував, чому ракета не попадає точно в розраховану ціль (каже, похибка була в напрузі, яка стрибала на 320-й секунді запуску ракети). Тож цікавлюся, чи відзначило тодішнє керівництво його заповзятість і розум?
– Абсолютно ні, – скрушно хитає головою. – Ой, навіть не хочу про це говорити, бо «бандерівців» тоді не нагороджували. А я був мало того що українцем, та ще й західняком… Одну винахідницьку роботу щодо системи управління ракет, над якою ламав голову майже два роки, привласнило… начальство. Я як глянув на плід своєї роботи – аж обімлів. Виявилося, що розробляли цей винахід вже п’ять генералів і кілька офіцерів – синочків високопоставлених начальників, які крутилися у нас. Мого прізвища там навіть близько не було. Добрі люди з Москви зателефонували якось і по секрету сказали, що начальник назвав цю роботу найвизначнішою за останні шість років! Хоч і не мене хвалили, та все одно було приємно.
Дружина вченого зцілилася з Божою поміччю
По закінченню служби Володимир Мандзюк переїхав з дружиною у Київ, де прожили 25 років. А 2003-го перебралися у Карпилівку. Саме тут дружина Тамара, яка мучилася від аритмії, просто ожила! Вчений Мандзюк, який довіряє тільки фактам, і сам досі дивується:
– Сниться мені сон: чоловічий лагідний голос каже: «Для того, щоб не було аритмії, покладіть розп’яття у внутрішню кишеню». Вранці побіг до брата за освяченим хрестиком із Почаєва і поклав його дружині до халата у внутрішню кишеньку. І диво – аритмії нестало. Жінка через кілька місяців поїхала в лікарню на профілактичний огляд. То там лікарі такі круглі очі робили! Бо ж казали, що мучитиметься до смерті. Прожила після того ще чотири спокійних роки, було їй 82...
Саме з потойбічним пов’язує і минулорічне ДТП, в яке потрапив. Їхав на своїх «Жигулях» із сусідкою Варварою Бондарчук із церкви у село. Треба було перетнути центральну дорогу. На перехресті зупинився, щоб пропустити бабцю, яка переходила другорядну дорогу. Траса була вільна, тож спокійно рушив. І просто посередині… зупинився. За свідченням його пасажирки, «авто заклинило», а от Володимир Арсенійович пояснює це не інакше, як «чорним згустком енергії, в який потрапив, – і саме тому мотор заглох». Недарма там стільки людей загинуло.
– Я стояв посеред дороги, і не міг рушити, – згадує він. – Серед білого дня мене було видно здалеку, тож можна було об’їхати, але той водій як їхав, так і в’їхав… Кому що можна довести, коли слідчий написав, ніби «Мандзюк навмисними діями спричинив ДТП», а той водій доказує, що я зненацька вискочив на дорогу. І вже більше року мені не віддають машину зі штрафмайданчика. Просто немає слів, як зараз усе це робиться, домовляється, платиться. У мене 36 років водійського стажу, і я жодного разу в аварію не потрапляв, не кажучи вже про штрафи. А тут таке…
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
| Comments: |
