Марічка з відомої пісні живе у Карпатах
Як тільки мелодію полюбив народ, дівчаток стали називати цим іменем
«В’ється, наче змійка, неспокійна річка, тулиться близенько до підніжжя гір; а на тому боці – там живе Марічка, в хаті, що сховалась у зелений бір...» Пригадуєте цю ліричну пісню, яку багато хто вважає народною? Виявляється, Марічка не вигадана, а справжня, і живе на Буковині, у місті Путила Чернівецької області – це Марія Кисилиця. А написав вірші до пісні 57 років тому студент медінституту, нині покійний поет Михайло Ткач.
Нас привітно зустрічає у себе вдома Марія Кисилиця. Нині вона мешкає одна, чоловік, з яким щасливо прожила 45 років, помер. Але не самотня – їй не дають сумувати троє синів, внуки, правнук. Марії Федорівні, звісно, приємно згадувати той 1955-й рік, коли їй, вісімнадцятирічній дівчині, написали вірші, а згодом поклали їх на музику – адже небагатьом присвячують пісні, що згодом звучать в усій країні. І дотепер знайомі часто телефонують жінці: «Включи телевізор, «Марічку» послухай». Марія Федорівна слухає і пригадує…
– Я працювала на кухні у районній лікарні. Тоді фельдшерську практику місяць проходили студенти медінституту. Харчувалися у нас, були молоді, веселі. От хлопці кажуть до Михайла Ткача: «Ти би написав Марічці вірша». На що він погодився: «Та напишу». А я ще пожартувала: «Тоді буду вас краще годувати». Оце й вся мова. Минуло неділі дві, як на святі врожаю, де було багато народу, підходить Михайло до мікрофона, читає вірша і каже, що присвячує його Марії Степановій – це моє дівоче прізвище. А через кілька років, коли я була вже заміжня, мала дітей, почула «Марічку». З того часу на мої дні народження пісню замовляли і знайомі, і чоловік, який дуже любив цю мелодію.
«Картина у пісні відтворена так, як було насправді… – згадував в одному з інтерв’ю поет, народний артист України Михайло Ткач. – Ці картини бентежили, так хотілося вкласти їх у вірші. А тут студенти-однокурсники підбучують. Путила тоді ще лежала в руїнах після війни, і нам, практикантам, запропонували поселитися у приміщенні на території лікарні, де мали відкрити… морг. Ось там і народилися вірші. Може, тому пісні й судилося таке довге життя». Після того, як вірш надрукували в обласній газеті, директор Будинку народної творчості оголосив конкурс на створення музики. Із сорока музичних супроводів переміг варіант Степана Сабадаша. Незабаром композицію підхопили чернівецькі студенти, різні творчі гурти, та у філармонії її вперто не чули: треба про радянське життя. Згодом пісню виконав Дмитро Гнатюк, записали на радіо. Відтоді вже понад півстоліття її люблять і шанують не лише в Україні.
Цілих 50 років не бачилися творець та його героїня. Зустрілися лише 2005 року в Києві на концерті, присвяченому золотому ювілею «Марічки».
– Я з сестрою сиділа у першому ряду, поряд – якась жінка, – пригадує Марія Кисилиця. – І так вголос незнайомка роздумує: «Цікаво, в них була любов з тою Марічкою?» Я штовхаю сестру, щоб нічого не пояснювала. Бо навіщо? Тоді Михайло Ткач звертається до залу: «А Марічка приїхала?» Я, звичайно, вийшла на сцену, подарувала йому квіти і до кінця концерту сиділа поряд з ним.
Звісно, чому саме Марії Федорівні присвятили вірша, цікавить багатьох. Тож запитуємо: може, це справді було кохання? І хоч у пісні співається «Не питайте, хлопці, чом я одинокий берегом так пізно мовчазний ходжу? Там на тому боці загубив я спокій, а туди дороги я не находжу», все ж Марія Федорівна запевняє, що кохання між нею та Михайлом Ткачем не було. І припускає: «Можливо, подобалася йому, бо ж була молода, гарна». Це ж саме в одному з інтерв’ю у 2004 році казав і автор: «Між нами нічого не було. Я симпатизував цій дівчині з таким тоді дивним ім’ям». До речі, відколи пісня стала всенародною, батьки масово називали новонароджених дівчаток Марічками. Цікаво, що Михайло Ткач своїй дочці теж дав це ім’я. Чи не на честь вродливої юної буковинки?
Олена ПАВЛЮК,
Чернівецька область
| Comments: |
