У моєї тітки було шестеро дітей: чотири доці і два синочки. Чоловік помер під час війни, і тому дітей вона доглядала сама. Коли її дочка Галя закінчила Турійську школу, то тітка почала думати і питати в брата (мого тата) поради, що робити: адже грошей нема не те, що на подальше навчання, а й навіть на дорогу. Мій батько теж був бідний, але позичив у сусіда і дав їй на навчання дочки. Галя поїхала здавати іспити в лісотехнічний інститут у Львові і стала студенткою. Ночами писала контрольні роботи іншим однокурсникам і тільки з того й жила. Закінчила, вийшла заміж, мешкала в місті Костопіль. І так тітка допомагала всім своїм дітям скільки могла. А коли до неї приходили сусідки і жалілися на своїх дітей, то вона завжди говорила, що діти – це наше дзеркало, якими ми їх виховали, такими вони й є. Для мене ж тітка Галя була прикладом у всьому: в культурі, праці, в своїй безмежній доброті. Я з нею згідна – дітей поганих немає! Якщо дитина не така, якою ми хотіли б її бачити, то це вина батьків, вчителів або вихователів. А на сьогодні – ще й негативний вплив телебачення.
О. Волиняночка, Турійський район Волинської області
У Польщі, як і в кожній державі, живуть різні національності і сповідують кожен свою віру. До глибини душі було трепетно дивитися по телевізору, як у Польщі відзначали рік загибелі літака у Росії. Молилися за загиблими всі: спочатку ксьондз, потім – всі керівники інших релігій. Вони стояли поруч і молилися за душі загиблих. А у нас як? По-моєму, єдність і любов між людьми повинна початися від вірувань, котрі є в державі, і керівників цих же релігій!
Comments: |