Уже кілька років поспіль керівництво Камінь-Каширського району, очільники освітянської галузі відзначають школярів, які досягли найкращих успіхів у навчальній праці, предметних олімпіадах різного рівня (від шкільного до всеукраїнського), різноманітних конкурсах. Цього літа 14 найуспішніших з них було премійовано поїздкою до Китаю.
Тринадцятирічна Ірина Гупалик навчається у Пнівненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. З третього класу бере активну участь у районних олімпіадах, у п’ятому класі стала дипломантом всеукраїнського літературного конкурсу імені Анатолія Єрмака, а наступного року посіла третє місце поряд зі старшокласниками, учнями ліцеїв і навіть студентами вишів. На її рахунку й перемоги всеукраїнського та обласного рівня з предметних олімпіад та конкурсів.
– Ірино, що найбільше вразило тебе під час поїздки до Китаю?
– Важко сказати. По-перше, я ще ніколи не перебувала так далеко від рідної домівки. І на літаку також не літала. Усе виявилося для мене новим. Наприклад, переїзд до Ціндао, що розташований за тисячу кілометрів від Пекіна. Цю відстань ми подолали швидкісним потягом за чотири години. А щоб дістатися з Пнівного до Луцька (приблизно 100 кілометрів), витрачаємо три години. Вражає? Вражає.
У Китаї під час зустрічі нас оточили увагою, вручили букети декоративних соняшників як символ України. Наш екскурсовод Янь Лін для зручності рекомендував називати себе Юрою. Проживали ми в п’ятизіркових готелях, дуже гарним було харчування. Нам намагалися показати найголовніше з історії, життя та побуту китайців. Усі ми отримали запрошення до Будинку Народних Зборів, куди може потрапити не кожен мешканець Піднебесної.
– І, звичайно ж, ви відвідали Великий китайський мур.
– Авжеж. Він справді великий і величний. Дуже гарно збережений і вважається гордістю країни. Побували у так званому Забороненому місті, в якому впродовж багатовікової історії проживало 24 династії китайських імператорів.
І в Пекіні, і в Циндао відвідали центри для школярів, у яких діти мають змогу займатися улюбленими видами творчості, бойових мистецтв, танцями. Наставники та їхні помічники, школярі й запропонували обрати для себе якесь заняття. У Пекіні спробувала писати ієрогліфи. Розуміла, що для європейця це надскладна справа. Але я так багато про це читала, що наважилась на експеримент. Наставниця познайомила нас з ієрогліфами на тему щастя. Їх налічується аж 216.
Дізнавшись про екскурсію на центральну площу Пекіна Тяньаньмень, поліські школярі одягли вишиванки. Це дуже сподобалося мешканцям столиці. Вони фотографувалися з нами, просили розповісти про Україну. На жаль, діти Дніпропетровської, Чернігівської, Черкаської, Київської областей нічим не нагадували українців та й розмовляли чужою мовою. Прикро. Адже ми цікаві для інших своєю самобутністю, національним колоритом.
Олександра Кондратович,
відмінник освіти,
почесний краєзнавець України,
Волинська область
Comments: |