Біля храму – сотні квітів
Мабуть, нема в Старовижівському районі такого квітучого храму, як у Рокиті, який освячено на честь Пантелеймона Цілителя. Ще недавно, здавалося б, на цьому місці закопували колгоспні кагати з овочами, а сьогодні тут усе потопає в зелені. І якби не митрофорний протоієрей Петро Каць та матушка Марія, то не було усієї цієї краси.
До священства батюшка Петро прийшов двадцять літ тому. До того 15 років співав у церковному хорі в селі Дубечне, багато спілкувався з місцевим священиком, отцем Лікандром (нині покійний).
– А працював на керамзаводі трактористом, екскаваторником. Часто між робітниками заходила мова про віру. Я все більше відстоював православ’я, хоча там працювали люди різних конфесій. Крім того, мені приснився сон, в якому якась рука вказувала на православний храм у Дубечному, а голос казав: «Йди туди…» А іншого разу приснилася жіночка, яка співала у Свято-Покровському храмі, і знову голос мовив: «Вставай, іди у храм, бо вона сама...» Я пробудився, зібрався – і мерщій до церкви. Там жіночка і справді на початку служби співала одна, хористи ще не зійшлися. Тож з того часу я вже знав, яка моя дорога. Багато спілкувався з отцем Омеляном зі Здомишля, священиками із Ковеля, – розповідає настоятель Свято-Пантелеймонівського храму села Рокита. – Згодом познайомився з владикою Ніфонтом. Він тоді служив у Рудці-Козинській Рожищенського району. До молодого монаха багато люду топтало стежку. Їздили по духовну пораду до нього й ми. Я сідав на мотоцикл – і гайда більш як за сто кілометрів до владики. Пам’ятаю, як одного разу їхали на службу зі знайомими. Запізнювалися, тож я додав газу. Однак де не візьмись – лелека, який летів прямо на мене. Я зменшив швидкість. Так повторилося тричі. Після цього з мотоцикла… злетіло колесо. Чи не диво? Ангел-охоронець скерував, пославши на дорогу птаха, щоб нас вберегти від аварії. Тож у дорогу треба завжди читати молитву. Нею можна випросити в Бога спасіння і захисту. Віру слід відчувати душею, серцем. Інколи читаєш молитвочку – і ніби теплий подих вітру тебе окутує, так добре стає...
Батюшці Петру довелося служити на парафії у селі Краска, згодом – у Глухах, Чевелі, Поліському. Однак до нього звернулися жителі Рокити по духовну пораду: чи варто будувати в селі храм? «Якщо відчуваєте сили і є бажання – будуйте», – відповів. А люди вже бачили сивобородого священика настоятелем свого омріяного храму. Довелося непросто, адже отець Петро попоїздив по організаціях, випрошуючи і цеглу, і щебінь, і дошки для будівництва.
– Хоч і не хотілося братися за роботу, бо дуже хворів, однак люди вмовили. І знаєте, якось Бог так управив, що ніби самі ангели храм звели – я й не трудився. Якось усе так злагоджено відбувалося, ніби справді якась невидима сила підставляла нам свої руки, – пригадує отець Петро. – На будові трудилося все село. У 2003 році заклали камінь, а в 2006-му вже освятили храм.
А згодом звели і церковну хатину, облагородили подвір’я, викопали криничку, що нагадує теремок. Церкву і огорожу обсадили квітами – там їх сотні кущів. Усе потопає в зелені, квітує з ранньої весни і до самих морозів. Квітами опікується матушка Марія. Де не буває, звідусіль везе насіння, розсаду, кущики. На зиму однорічні насадження викопують, і сім’я перевозить їх у домашній погріб. Навесні сіяти-садити клумби виходить кожна господиня із села. І доглядають за ними також усім селом. Тут не побачиш засохлої квіточки (батюшка з матушкою щодня поливають рослини аж три години поспіль), перецвілі суцвіття відрізають, засохлі листочки – також, бур’яни виривають. Картина ідеальна.
Тож тулиться до храму і малеча. Хтось із дітей до Голгофи, що на вулиці, приніс ангелочка і… зайченя й примостив на клумбі поряд. А дитинча, що приїхало в гості у Рокиту, подарувало на квітник дерев’яне сонечко…
– Для дітей хочу облаштувати дитячий майданчик, вони того заслужили. Побачу, як мами з ними деколи за службу намучаться, так і хочеться, щоб маленькі прихожани мали де відпочити, побавитися на гойдалках. Тож прошу у влади, щоб для церкви віддали частину території, де є парк. Місце дуже гарне і поряд з храмом, – показує батюшка.
Тож, може, місцева влада підтримає ініціативу священика?
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Митрофорний протоієрей Петро КАЦЬ
| Comments: |
