Останній цвях у домовину – закон про мову
Коли після Першої світової війни розпалась Австро-Угорська імперія і на її розвалинах утворилася Чеська республіка, то перші роки в офіційних установах і серед освічених громадян нової європейської країни, попри державність чеської мови, переважала німецька. Проте чехи настільки розумно й серйозно усвідомили роль і місце рідної мови у формуванні нації, що вже через якихось десять-п’ятнадцять років уся Чехія заговорила чеською.
Подібну ситуацію після розпаду СРСР мала й Україна. Принаймні перші роки своєї незалежності на це давали велику надію: українською заговорила (бодай намагалася говорити) столиця, конкурси знавців української мови серед школярів проводилися навіть у Донецьку… Та не так сталося, як гадалося. З приходом до влади проросійських сил, які, за винятком кількох років, продовжують керувати Україною і досі, українську не лише не підтримують і не розвивають як державну, а послідовно, наполегливо й методично зіштовхують на манівці. Особливо розв’язалися руки в нинішніх душителів усього українського: скасовано обов’язковий дубляж державною мовою зарубіжної кінопродукції, а також часові квоти української музики на радіо- і телеефірах, у Верховній Раді, прийнято законопроект про надання російській статусу другої державної.
Дивні зміни відбулися і з Першим національним телеканалом, відколи його очолили люди не з українськими прізвищами. Хоча не прізвища визначають рівень патріотичності їхніх носіїв... Але коли познайомишся з програмою художніх фільмів Першого національного, то забуваєш, у якому часі живеш. Кінофільми показують зарубіжного виробництва, а також зняті за часів СРСР про громадянську та про так звану Велику Вітчизняну, зрідка – фільми українською мовою. А кіно має величезний виховний вплив. Кого ж тоді заповзявся виховувати Перший національний? Не інакше, як радянських солдатів, у свідомості яких не буде місця ні Україні, ні українській мові.
Останнім цвяхом у домовину, куди хочуть покласти нашу рідну мову, треба вважати ідіотський закон про мовну політику. Тут російській під прикриттям регіональної розперезали усі заставки. А хто втрачає мову, той втрачає свою державу.
Микола Шмигін
| Comments: |
