Француженка вивчає річки Полісся
Директор французької екологічної асоціації «Версу» Юнона Віденіна – колишня киянка, за національністю росіянка. Та, буваючи на материнській землі, особливо на Поліссі, намагається спілкуватися українською. Я познайомився з мадам Віденіною на семінарі «Практичні заходи з відновлення екосистем».
– Як пролягла Ваша дорога з України до директорського офісу асоціації? – запитую мадам Юнону.
– Закінчила географічний факультет Київського державного університету. Ще під час навчання почала працювати в Інституті гідробіології Академії наук України. Якось 1993 року було організовано міжнародну експедицію по Дніпру. Прибули в цю експедицію два французи, до яких приставили перекладачами мене та ще одного співробітника. Перед від’їздом на батьківщину французи запропонували поїхати нам у Францію на стажування. Звісно, хто міг від такої пропозиції відмовитись? Отак і опинилися ми через рік поблизу Бреста (місто на узбережжі Атлантичного океану), де для дослідження нам виділили малесеньку річечку. Звідтоді у Франції. 1995 року перейшла в асоціацію «Версу», у якій незмінно працюю і досі, з 2011-го – директором.
– Яке воно на смак, емігрантське життя?
– Дуже важливо розуміти, що коли ми кудись виїжджаємо, то мусимо відмовлятися від того, що мали. Ну і, звичайно, подолання мовного бар’єру. З цим я впоралася. Тепер мені однаково: розмовляти російською чи французькою.
– А побут, зокрема кухня?
– Про жаб натякаєте? Нема проблем: легко можу їх їсти, так само і слимаків. Головне – правильно приготувати. Щойно зібраних з винограду слимаків, наприклад, потрібно з тиждень годувати листям петрушки, щоб вони набралися відповідного смаку.
– Сім’ю маєте?
– О, сім’я в мене незвичайна: чоловік – француз, його донька – наполовину француженка, наполовину німкеня, зять – німець. Пишуся росіянкою, та якщо дивитися на моїх предків, то бабуся по матері – українка, дідусь – росіянин, по батьковій лінії – бабуся й дідусь євреї. Моя рідна сестра п’ятнадцять років мешкала в Америці, а потім перебралася назад у Європу, вийшовши заміж за голландця. Коли зійдемося докупи, з яких тільки мов слова не лунають! Чим далі, тим важче себе ідентифікувати.
– Ну, а Полісся коли для себе відкрили?
– На берегах Прип’яті та Стоходу я уже вчетверте і дуже задоволена співпрацею з Національним природним парком «Прип’ять-Стохід». З 2011 року ми ведемо дуже цікавий проект під егідою Євросоюзу та за його кошти «Вплив зміни клімату на екосистеми Полісся». Намагаємося вивчити цей вплив, а також вирішити ряд проблем, які витікають із цього. У Франції вже організували в Парижі презентацію українського екологічного продукту на базі «Прип’яті-Стоходу» для туроператорів. Інтерес був немалий. Як наслідок, представники туристичної фірми зацікавилися українським орнітологічним туризмом.
Микола ШМИГІН,
Волинська область
| Comments: |
