Рукописами Авеніра Коломийця вчителі розпалювали дрова
Письменник, театральний режисер, активний громадський діяч, інтелігент Авенір Коломиєць був досить відомий у 20-40-х роках XX ст. на Волині. Повернути його забуте ім’я вдалося журналісту, краєзнавцю Григорію Дем’янчуку з Рівненщини, який написав книгу «Воскреслі для життя».
Авенір Коломиєць народився 19 листопада 1905 року чи то в селі Городець, чи в Бережниці, на той час Луцького повіту, в сім’ї адвоката та просфірниці зі священичого роду. Навчався в Клеванській духовній школі, згодом у Кременецькому ліцеї. «Коли я працював в тернопільських архівах з журналами Кременецького ліцею, – розповідає волинський історик Володимир Рожко, – то побачив в одного учня всі п’ятірки, ним і був Коломиєць». У 1930 році закінчив теологічний факультет Варшавського університету, у 1936 році – Варшавський інститут театрального мистецтва.
Як пише Григорій Дем’янчук: «Після закінчення інституту мав можливість працювати за фахом у Варшаві, але його потягнуло у рідні волинські краї. Він їде у Луцьк і починає тут організовувати «український театр» з європейським репертуаром. Але «землячки» пригадали йому колишнє радянофільство, і він того ж 1936 року був змушений покинути Луцьк». Переїжджає на Дубенщину, де вчителював, ставив театральні вистави. Товаришував з письменником Уласом Самчуком, був представником видавництва газети «Волинь». Організовує свої видавництва «Лад», «Школярик», де видає книгу «Шевченкова ера».
22 червня 1941 року, почувши звістку про війну, він переховується і таким чином уникає арешту та розстрілу у Дубенській в’язниці. У 1942-43 роках його двічі заарештовували гестапівці. У 1944-му евакуювався із сім’єю до Австрії, де й помер 21 липня 1946 року в Зальцбурзі. Сестра Авеніра Ніна працювала вчителькою в Бережниці. Довідавшись, що буде арештована НКВС, змінює прізвище і з малим сином виїжджає в Полтаву, а згодом в Середню Азію. Після війни у її хату поселили вчителів, які, знайшовши на горі купу рукописів та книг письменника, розпалювали ними грубку.
Лідія Малишева, головний бібліотекар сектору «Історична Волинь», розповіла, що налагоджено листування із синами Авеніра: Ждан – священик, Тарас – юрист, обоє проживають у Сіднеї в Австралії. Вони є членами української діаспори, видані в Австралії книги батька передали бібліотеці. Цікаво, що у селі Городець Володимирецького району перейменували вулицю Жовтневу на Авеніра Коломийця – цьому посприяв журналіст та письменник Віктор Мазаний, який родом із цього села. «Хочеться, щоб його сини пройшлися вулицею, названою на честь їхнього батька», – сказав Віктор Степанович.
Дубенською міською радою та районною адміністрацією в 90-х роках заснована щорічна міжнародна премія Авеніра Коломийця. Журі визначає лише двох номінантів за вагомий внесок у популяризацію української культури. 2011 року її отримали Євген Цимбалюк, поет, журналіст, видавець, та Ірена Малійська з Чехії за книжку «Хресна дорога» й налагодження співпраці з українським чеським товариством.
Короткий шлях довжиною 41 рік пройшов впевнений у собі та духовно багатий чоловік. Його зірка яскраво засвітила, але рано згасла. Тяжкі випробування того часу випали на його долю. Але це не зламало його творчого духу, а навпаки загартувало.
Руслана МЕЛЬНИК,
Рівненська область
Фото Ольги ШАХРАЙ
Віктор МАЗАНИЙ
| Comments: |
