50 років тому перший українець побував у космосі
Павло Попович побачив з неба Шацькі озера і згодом відпочивав тут
Це трапилося 12 серпня 1962 року: космічний корабель «Восток-4», що стартував услід за «Востоком-3», пілотованим Андріяном Ніколаєвим, вивів на орбіту уродженець містечка Узин, що під Білою Церквою, Павло Попович. Польоти українця Поповича та чуваша Ніколаєва, крім усього, називають іще політичною акцією, що мала засвідчити непоборну дружбу народів на 1/6 території планети.
Павло Попович народився в бідній робітничій сім’ї, у двадцять років здобув уже дві професії: тесляра та техніка-будівельника (закінчив Магнітогорський індустріальний технікум). Співав у самодіяльному хорі (від Бога мав гарний голос, його навіть запрошували в чотири консерваторії). Та найзаповітнішою ще з дитинства була мрія літати – батьківська хата стояла неподалік аеродрому, і хлопчик буквально марив літаками. Лише на четвертому курсі технікуму вступив до тамтешнього аероклубу. Згодом Попович успішно закінчив Качинське військове авіаційне льотне училище, служив у частинах Військово-повітряних сил СРСР. 1960 був зачислений до першого загону космонавтів, який складався з двадцяти пілотів. Пройшовши випробовування, потрапив до шістки кандидатів на перший політ, де його обрали старостою групи. Коли ж надійшов час обирати першого космонавта, саме Попович, як староста, висунув кандидатуру Гагаріна. Сам же, як відомо, став космонавтом №4.
Облітаючи довкола Землю, Павло Попович зв’язався по радіо зі своїм напарником Ніколаєвим і запропонував заспівати дуетом. Удвох виконали відому російську пісню про Волгу, а потім Павло Романович не стримався й заспівав свою улюблену «Дивлюсь я на небо…».
Усього в космосі Попович побував двічі (вдруге – 3-19 липня 1974 року командиром космічного корабля «Союз-14» та орбітальної станції «Салют-3»). За космічні польоти удостоєний звання двічі Героя СРСР, Золотої медалі імені Ціолковського (АН СРСР), присвоєне йому також і звання Героя Праці Соціалістичної Республіки В’єтнам. У колекції інших нагород мав два ордени Леніна, орден Червоної Зірки та цілий ряд іноземних відзнак.
Попри те, що Павло Попович був радянською людиною, вихованою на комуністичних ідеалах, він ніколи не забував рідного краю і рідної мови. Уже в роки незалежності України дуже хотів, щоб його офіційно визнали першим українським космонавтом, але визнали Каденюка, і Попович із цього приводу комплексував.
Мешкаючи в Росії, часто приїжджав на батьківщину, відпочивав у Криму (Гурзуф), а ще полюбив волинські озера, які помітив із ілюмінатора космічного корабля. «Який чудовий край! – мовив своєму напарнику. – Давай махнемо туди на відпочинок, як приземлимося!» Так і опинився згодом відомий космонавт поблизу Шацька, на березі озера Пісочного, де його гостинно прийняв будиночок відпочинку Львівського університету.
Павло Попович помер у 2009-му на 78-му році життя, преребуваючи на відпочинку у Гурзуфі. Похоронили його на одному з московських кладовищ.
Микола Шмигін
| Comments: |
