Карпатський мольфар не залишив після себе учнів
Минув рік, як відомого віщуна Михайла Нечая зарізав шизофренік
Нещодавно, побувавши у Верховинському районі Івано-Франківської області, ми проїжджали у селі Верхній Ясенів біля хати карпатського мольфара Михайла Нечая, якого минулого року вбив молодий львів’янин. Побачивши на ганку жінку, яка сиділа на стільчику, розговорилися. Це вдова Михайла Нечая. Сьогодні подвір’я відомого на всю Україну діда спорожніло, заросло травою. Біля скромної оселі (здавалося б, міг би розбудуватися, адже до нього за порадою їздили не тільки прості люди, але й високі чини і навіть президенти) – тільки самотня бабуся і той самий чорний кіт, з яким любив фотографуватися віщун.
Вбивця два дні жив неподалік хати
Анна Федорівна скупа на слова. Минув рік, але її рана ще ятрить. І бабуся, згадуючи ті події, починає витирати сльози.
– Залишитися самій у хаті – нестерпно боляче. Були ж часи, коли до нього тягнулися звідусіль, – потрохи розговорилася вдова. – Допомагав усім. І дуже втомлювався. Про що говорив з приїжджими, не знаю, адже зустрічався з ними в окремій кімнаті. Та й мене це не цікавило, адже зазвичай не з добром їхали, а з бідою. Знаю тільки, що хворі на епілепсію зверталися. Якщо в когось безвісти пропадали рідні – також допомагав знайти, або ж казав, де людина поділася.
– А відколи дід людей почав приймати?
– Ще як ми побралися. А як сотворилася незалежна Україна, то ще більше почало люду йти. Які чини – не знаю. Тут усі рівні були. Знання свої, які отримав від бабці, нікому не встиг передати. Шукав учня, все казав, що хоче, аби такий був, щоб любив більше людей, ніж гроші…
Життя Михайла Нечая обірвалося 15 липня минулого року. О пів на сьому ранку до нього зайшов молодий львів’янин. Про що з дідом говорили, невідомо. Але молодик вийшов і попросив людей, щоб не заходили хвилин десять (нібито так велів Нечай). Однак через кілька хвилин діда знайшли вже мертвим – у горлі стирчав ніж. Підозрюваного у скоєнні злочину затримали наступного дня у селі Буковець Верховинського району. Свідки переповідають, що він втікав по горах, його ловили до сотні військовослужбовців внутрішніх військ, беркутівці, кінологи зі службовими собаками, робітники лісового господарства. За словами затриманого, він убив мольфара (віщуна і цілителя) за те, що той не поважав християнство. Вбивця є інвалідом II групи (діагноз шизофренія). Майже 10 років перебував у місцях позбавлення волі і на примусовому лікуванні в психіатричних медичних закладах закритого типу, бо вже був засуджений за вбивство жінки.
Львів’янин приїхав у село Верхній Ясенів 13 липня й оселився у туристичному наметі неподалік садиби Михайла Нечая. У ці дні у селі працювала знімальна група телевізійників, які готували документальний фільм про мольфара. Під час перегляду відеоматеріалу міліція зафіксувала декілька відеофрагментів, у які потрапив убивця.
Михайло Нечай називав себе нащадком брацлавського козацького полковника Данила Нечая. За його словами, вже у вісім років він відчував у собі чудодійну силу і вмів зупиняти кров. Став відомим в Україні після того, як 1989 року на першому фестивалі «Червона рута» у Чернівцях отримав офіційне запрошення від влади забезпечувати гарну погоду на свято. Він дійсно вмів розганяти хмари. Про це розповіла жителька Косова Марія, з якою нам вдалося порозмовляти. Минулого року вона бачила, як дід під час свята виходу на полонину «розколов» дощову хмару навпіл: навколо лило, як з відра, а де відбувалося дійство – ані краплі. А ще одній молодій жінці порадив не погоджуватися на кесарів розтин, як казали лікарі, а народжувати природнім способом – хоч і в муках, але це буде правильно і для дитини, і для мами. Допомагав людям Нечай незалежно від віросповідання, політичних інтересів та статі. Наприклад, жінки просили повернути в сім’ї чоловіків, а молоді дівчата – привернути коханого хлопця. Ціну за свої послуги не називав, кожен давав стільки, скільки хотів. Лікував травами, мазями, настойками. Негативну енергію, яку поглинав від людей, знімав раз на рік у печері, про яку ніхто не знає й досі: «Складаюся там, як у лоні матері дитина, повністю вимикаю пам’ять, дихання і залишаюся там без руху, їжі та води. Якби хто перевірив мій пульс, то подумав би, що я мертвий. Для цього потрібне довге тренування», – говорив він в одному з інтерв’ю.
Віктор Ющенко також їздив до знахаря
До Михайла Нечая їздив режисер Сергій Параджанов перед зйомками відомого фільму «Тіні забутих предків», щоби мольфар розповів про самобутність гуцулів. Актора Івана Миколайчука пан Михайло навчав грати на дримбі, адже був керівником фольклорно-етнографічного народного ансамблю, сам виготовляв дримби. У березні 2010 року Нечай отримав звання заслужений працівник культури України за понад 40-річну роботу керівником аматорського ансамблю дримбарів «Струни Черемошу».
Знав дорогу до карпатського мольфара і екс-президент Віктор Ющенко. Кажуть, що віщун подарував йому перстень. Віктор Андрійович навіть приїжджав до діда на похорон. Поховали Нечая на сільському кладовищі разом із сином, який помер кілька літ тому від раку.
– Важко мені пережити все це, – каже дружина Анна Федорівна. – Моторошна картина – дід з ножем у горлі – і зараз перед очима. Я вже ні про які земні турботи не думаю, лиш би швидше до діда потрапити… – витирає сльози. – Адже відколи одружилися, промайнуло 56 літ. Не дай, Боже, нікому таке пережити. В цій хаті ми прожили 20 літ. Тепер от ночую у сина, він мене забирає звідси ввечері. А на ранок, коли їде на роботу, привозить знову сюди. Я тут днюю, годую кота і багато думаю… Коли годна, то йду на могилку до діда… От так час і збігає…
Марія ДУБУК,
Івано-Франківська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
