Бірки ростуть – аж землі бракує
Якщо хочете позбутися депресії, яка засіла в голові через економічну кризу чи ще якісь негаразди, вам – у Бірки. У цьому селі, що на Любешівщині, теж чули про кризу, але не мають на неї часу. Тутешні мешканці перемагають її важкою працею. Та ще й дітей тут народжують чи не найбільше на Волині.
На 500 дворів – понад десять мам-героїнь
Землі Бірківської сільської ради, до якої входять два населених пункти – безпосередньо Бірки та Витуле, де понад 1900 чоловік виживають усі за рахунок натурального господарства. Тут мало кого й на вулиці зустрінеш, бо у кожного добрий шмат поля. Тим більше влітку, коли село практично переходить на «військове становище» – чоловіки масово вирушають на сезонні заробітки, а весь тягар господарства лягає на жінок, пенсіонерів і старших дітей.
У Бірках та Витулому чимале поголів’я великої рогатої худоби. А оскільки всі працюють на землі, то й коней утримують чимало – на 570 дворів 700 голів. Ще й сотня тракторів. Техніка практично уся нова, з необхідним додатковим реманентом – копачками, косарками, саджалками.
– Облогуючої землі немає. Якщо десь з’являється вільний шматочок, то бажаючих хазяйнувати на ній знаходиться одразу кілька. Хоча кожен має своє чимале картопляне поле, проте ніхто не відмовиться мати ще одне. У таких випадках перевагу віддаємо молодим сім’ям, – розповідає Бірківський сільський голова Олександр Поліщук, який і сам після виконання службових обов’язків обробляє п’ять гектарів землі.
Молодих сімей вистачає, адже Бірки – один з лідерів на Волині за народжуваністю. Цю славу село заробило ще за часів СРСР. Орден «Мати-героїня», яким тоді нагороджували за народження та виховання десяти і більше дітей, у Бірках отримали 42 жінки. В незалежній Україні відповідний статус (присвоюють за народження і виховання до восьмирічного віку 5 дітей) мають понад сто мам!
Тому-то місцевий дитячий садок просто задихається від тісноти. Він вміщує сорок дітей, а потрібне приміщення на 60. Але це ще не межа. В останні два роки темпи народжуваності тільки зросли. За першу половину 2012-го лелека вже приніс півтора десятка малюків у Бірки та Витуле.
Діти підростають, але не тікають з рідних сіл. У зв’язку з цим є ще одна проблема, яка може здатися дивною для більшості поліських сіл, що ледь зводять кінці з кінцями або й узагалі вимирають – у Бірках дефіцит землі для будівництва. У черзі 40 сімей, які хочуть відділити власні господарства.
– Цим питанням я займаюся уже не один рік. За межами села є колишні колгоспні двори, на них були різні господарські споруди, які вже давно розтягнули. Ми хочемо, щоб нам передали їх, бо село розвивається, а рухатися немає куди. Ми віднайшли 80 тисяч гривень на підготовку проектної документації – генплану села. Ще залишилася деяка паперова робота і відносно невеличкі витрати – 20-30 тисяч гривень, – ділиться клопотами Олександр Поліщук.
Аби молодь не нудьгувала і не бралася до шкідливих звичок, у Бірках пропагують спорт. Є доросла волейбольна команда, яка змагається за чемпіонство в районі. Підростає й надійна зміна. Шкільна команда – чемпіон області. Є невеличкий, але доглянутий стадіон для футболу.
«У городі всі не будуть»
Віра та Валерій Невірці господарюють спільно з батьками чоловіка. Жінку ми застали за роботою, та, якщо чесно, важко уявити, що молоде подружжя має час на відпочинок. Коли питаємо про це у Віри, вона сміється: «Таке буває дуже рідко. У неділю часом, тоді йдемо до сіна».
У Невірців троє дітлахів-хлопчаків. Тримають чимале господарство: чотири корови, стільки ж свиней і двоє поросяток, кінь, кури, качки і кролі. За державною програмою підтримки індивідуальних сільських господарств отримали доїльний апарат.
– Потроху стараємося, працюємо. Маємо чотири паї, сіємо зерно. Дуже добре, що трактора вдалося придбати. Щоправда, за «дитячі» гроші, але ж на дітей і робимо, – каже Віра.
Невірці засадили картоплею майже півтора гектара землі. Минулого року на цьому поліському багатстві «пролетіли». Більше двадцяти тонн бульби довелося здати практично за безцінь. Є проблема зі збутом. Бірківчани переконують, що їхнє село могло б забезпечити картоплею великий обласний центр, і не розуміють, навіщо її завозять в Україну з Голландії чи Туреччини.
Та худенька від роботи і домашніх клопотів Віра Невірець випромінює оптимізм. Сумувати просто ніколи.
– Для своїх дітей такого ж життя бажаєте? – питаємо.
– Ні, кращого. Бо ми дуже важко працюємо, – задумано починає Віра, а потім її обличчя світлішає. – Але зараз техніку купили, думаю, вже тепер легше буде, то, може, й тут захочуть лишитися. У городі всі все одно не будуть…
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
