Розікрали Україну, тепер хочуть вкрасти й мову А далі поженуть у російське рабство?
Кажуть, що велике по-справжньому оцінюється на відстані. Гадаю, що погане – також. Це стосується і щойно прийнятого Верховною Радою України Закону «Про засади державної мовної політики». Ще довго нам буде гикатися і відригуватися цей підленько протягнутий антиукраїнський циркуляр збіговиськом чечетових, колесникових і ківалових…
Не положено говорити вкраїнською
Коли не буваю у Києві, завжди не перестаю дивуватися – повсюдно тільки і чуєш російську мову. Чому? У Лондоні – скрізь звучить англійська, у Парижі – французька, у Варшаві – польська, в Угорщині – угорська, у Тбілісі – грузинська… Звичайно, чути й інші мови туристів, а от ми, калічки, чи не знаємо рідної української, чи соромимося, зневажаємо, а чи, може, просто такі дурні? Найшвидше – все разом узяте. А найголовніше – гордості не маємо, власного достоїнства, самоповаги, свого стержня. Отакі собі хохли з психологією меншості, холуйства, постійного бажання служити «дяді з Москви», підкорятися. Навіть мову його перейняли. Очевидно, тому ми ніколи й не мали власної держави.
Зараз дуже модні стали цитування у пресі соціологічних опитувань відносно того, скільки процентів населення вважає себе українцями, скільки не вважає, хто надає перевагу російській. І кожен трактує ці цифри на свою користь. Мені здається, що це далеко не мудре заняття. Ну, і що з того, хто більше, а хто менше. Уже так склалося, що на сході, півдні України більше у вжитку російська, на заході і у центрі – українська. Але ж у Конституції записано: є в нас одна державна українська!!! І раз ти живеш у цій країні, маєш поважати і знати її мову. Чому, скажімо, посол Канади може розмовляти українською, а народний депутат з Луганщини, котрий очолює нашу керівну та спрямовуючу Партію регіонів Олександр Єфремов заледве спроможеться скласти два слова вкраїнських докупи.
Гадаєте, не знає, не вміє, не може? Неправда. Він добре володіє державною. Просто не хоче, не любить, зневажає. Хоча як офіційна особа – зобов’язаний говорити українською. А що вже говорити про народ.
Маленький приклад. Минулого року поїхав до внука у Київ на день народження. Зайшли на Дарниці у відпочинковий комплекс. Хлопці ганяли кеглі, а я прогулювався біля літнього кафе. Чую:
– Захадзіцє, пожалуйста, захадзіцє!
– Дівчатка, а чого то ви отою москальською мовою запрошуєте людей? – запитую.
Офіціантки знітилися:
– У нас так заведено.
Не став розпікати, соромити, а просто запитав:
– Невже ви не вмієте по-українськи говорити?
Одна з них, бойкіша, привітно заговорила:
– Звичайно, знаємо і вміємо українською розмовляти…
Мене вразило те, що дівчина, на противагу мені, відповіла стилістично правильно. Бо треба говорити не «по-українськи», а українською мовою.
– І вдома з батьками, друзями спілкуємося своєю мовою.
Чуєте? Своєю, а не чужою! А чого ж на людях, в оцій нещасній кафешці переходите на чужинську? Не положено.
Не став я вникати в деталі, мучити дітей. Вони, бідні, підлаштовуються під чийсь стиль, чиїсь устави, вони просто хочуть жити і заробляти. Тому не збираюся судити чи хаяти когось.
Коли внук Женя почув мої обурення з приводу цього випадку, спокійно пояснив чудакуватому дідові:
– А чого ти дивуєшся? Ми, наприклад, на уроках завжди розмовляємо українською, а на перерві – російською.
– А чому? – вилупив я, здивовано очі.
– Не знаю, – стенув плечима онук. – Чомусь так заведено.
А що я інше міг почути від чотирнадцятирічного підлітка?
Так склалося. А хто ж то його так усе влаштував? Звичайно, русифікація повним ходом ішла ще за совєтів. Але ж ми вже прожили двадцять літ у незалежній державі, ніби рахуємося з нею. Самостійні, самодостатні, а мови своєї не хочемо знати. Хто ж то так славно попрацював над нами? Держава, недолугі вожді, їхня українська політика. Постійно заглядають в рот старшому російському брату. Всі ж бачимо, у якому загоні українські газети, книги, кіно. А увімкніть радіо, телевізор – привалює чужинська мова. Ніхто в державі не займався і не займається розвитком та утвердженням державної мови.
Кому потрібна мовна колотнеча
Особливо хотів би звернути увагу на авторів закону «Про державну мовну політику». «Знаменитий» одеський юрист, котрого в народі ліпше знають як Сєрожа Підрахуй, а по паспорту Сергій Ківалов. Котрий у свій час керував центральною виборчою комісією і «дуже правильно» рахував голоси на користь Януковича на президентських виборах у 2004 році. За що й вигнали. Напартачив у математиці, тепер вирішив, що йому час те ж саме втнути і в мові.
А другий автор взагалі «лінгвіст» найвищого пошибу Вадим Колесніченко. Недовчений агроном не зумів вирощувати хліб, тому пішов керувати комсомолом у Володимирі-Волинському. Цей договорився до того, що львівсько-галицький діалект засмічує мову і називає відрижкою тієї частини України, яка колись була постійно під чиїмось гнітом. Чиє б мичало, а твоє б мовчало? Під чиїм же ярмом була інша частина України, агроном, історик і мовознавець хреновий забув? Нагадаю – під москалями. І ти, їхній блюдолиз, тепер саме їхню відрижку намагаєшся виблювати нам.
Ще один момент. Як приймали цей гнилий закон? Без обговорення, без повідомлення, тихенько, підленько, майже підкилимно за спиною в опозиції. Навіть до чого вірний союзник і поплічник регіонів голова Верховної Ради Володимир Литвин не витримав, запротестував і подав у відставку. Зате відразу знайшовся наш землячок Адам Мартинюк. Цей високоідейний комуняка вірний борець за волю пролетаріату, а по-сумісництву наймит олігархів блискавично провів бліц-кріг проти української мови, тобто голосування за ідіотський закон.
Цікаво, як він буде тепер дивитися в очі своїм землякам-поліщукам?
А як тут не згадати ще одного мовного героя – диригента Чечетова. Мабуть, немає телеглядача, котрий би з відразою не сприймав цього горе-діяча. «Оцените красоту игры! Как мы их развели, как котят». Це його вислів про голосування і обман опозиції. Бандитський жаргон бандитської влади. Чи не так?
Коли ж розібратися глибше: чи потрібний кому-небудь оцей пресловутий закон, через який стільки колотнечі? От був я недавно на Донеччині, спілкувався з тамтешніми людьми українською, вони зі мною російською. І ми розуміли один одного. Не виникало ніяких питань. Нам було комфортно. Всі ж навколо прекрасно розуміють, що вся ця мовна затія під вибори. Регіонали обісралися з економікою, нічого не зробили за два з половиною роки, треба людям забити баки чимось іншим.
Мовляв, бачте, східняки, для вас стараємося. Та й старший брат із Москви, дасть Бог, зверне увагу – кине кістку, як собакам, тобто знизить ціну на газ. Бо ж мову їхню кацапську насаджуємо, а потім поведемо отих овечок у колишнє стадо. Це гра у велику політику. А нас, дурних українців, у черговий раз стикають лобами, щоб розсварити, налаштувати один проти одного, а собі панувати, гнобити, смоктати нашу кров і притому белькотати з високих трибун про свою любов до народу і вічну турботу про нього. Бо така в нас блюзнірська, підла влада.
Євген ХОТИМЧУК
| Comments: |
