Футбол єднає Україну
Як не намагався я ще за рік до Чемпіонату Європи з футболу роздобути квитки на матчі – нічого з того не вийшло. На щастя, виручив колега – редактор газети «Донбас» Олександр Бриж. Він купив мені квитки на стадіоні у… Донецьку. Далеченько, дорогенько, та куди діватися. Чотири квитки на кожен з трьох матчів. Тож таке буває, можливо, один раз у житті. Тому й поспішив з трьома синами на футбол.
Оскільки з усіляко розхваленого реконструйованого Львівського аеропорту літаки у Донецьк так і не літають, мусили добиратися своїм ходом до Києва, а звідти повітряним транспортом відправилися у шахтарську столицю. День видався сонячний, висота польоту геть незначна – якихось 6 тисяч метрів.
Внизу все видно як на долоні: спочатку море лісів, потім київське море, хитромудре сплетіння річок. Такого навіть у кіно не побачиш. Чим далі на схід, тим більше степів, засіяних і незасіяних полів, чорнозем – як крило галки. Краса неймовірна. Господи, яка ж ти красива, Україно моя!
– Тату, а якщо ми заговоримо у Донецьку українською, нас не налуплять? – виводить із ліричних роздумів син Павло.
– А то чого ж? – дивуюся.
– Так там же не переносять нашої мови на дух.
– З чого ти взяв? Адже у мене теж російська поганенька.
– Ну, так кажуть, – розвів руками Павло.
– Викинь дурне з голови – поспішив заспокоїти сина.
…У Донецьку нас зустріли чудово. Місто вразило своєю чистотою, воно причепурене, красиве. Я б сказав: веселе і святкове. Не буду описувати все у подробицях, але одразу відзначу, що побували ми у редакції газети «Донбас». Ознайомилися з творчим процесом видання. Обмінялися досвідом роботи. У редактора Олександра Брижа, як і у мене – три сини працюють у журналістиці. Дізналися про цікаву співпрацю між Волинською та Донецькою областями.
Тут недавно побував голова нашої обласної ради Володимир Войтович. Він зустрічався зі своїм колегою із Донецька Андрієм Федоруком, уродженцем Турійського району. Були підписані угоди про співпрацю. До речі, нас у Донецьку прихистив редактор газети «Донбас» Олександр Бриж та директор друкарні, уродженець села Колона Іваничівського району, Олександр Грицюк. А в понеділок після обіду ми вже вирушили на футбол. Ну, звичайно ж, по дорозі зайшли у кафе. Щоб охолодитися, взяли по бокалу пива. Спека неймовірна – 35 градусів.
Поруч сиділи англійці, з якими ми познайомилися. Коли вони дізналися, що ми із Західної України, піднімали великий палець руки і вигукували: «Супер!» Кафе було набите футбольними фанатами. Звичайно, всі розмовляли російською мовою. Коли інші наші сусіди, чоловік з десять, почули українську, весело загукали: «Слава Україні!» На що ми дружно відповіли: «Героям слава!» Почалося братання.
Правда, уже по дорозі на футбол група російських молодиків, побачивши нас у національних футболках, почала чіплятися і запитувати: «Вы что хахлы?», на що я сказав: «Так, кацапи, ми – українці!»
Стадіон «Донбас-Арена» здивував своєю величавістю і досконалістю. Справді, споруда прекрасна. А от футбольний матч між Францією та Англією, що проходив у понеділок, був ніякий. Але їхня нічия українській збірній на користь.
А ввечері відбувся «інфарктний» матч наших футболістів зі шведами. Ми і наші донецькі друзі щиро раділи грі Шевченка. Здавалося, що серце вискочить з грудей. Це була лебедина пісня Андрія Шевченка.
…Вже друга година ночі, я дописую репортаж. Страшенно хочеться спати, стільки вражень, стільки емоцій, а за вікном лунають скандування: «Ук-ра-ї-на! Ук-ра-ї-на! Ук-ра-ї-на!»
Мене переповнює гордість, що я у Донецьку, що я в Україні. Ніхто з нас ні разу не згадав мовний законопроект, який ми розглядаємо, бо, мабуть, таки справжні українці.
Євген ХОТИМЧУК,
спецкор газети «Вісник+К»,
м. Донецьк
Всі щиро раділи грі Андрія ШЕВЧЕНКА
| Comments: |
