Втік з газової камери
Ешелон з в'язнями прибув у місто Шверін у Передній Померанії. Усіх невільників на плацу вишикували у дві шеренги: між ними ходили німці і вибирали собі робітників.
- Я потрапив до бауера Ганса Бекмана. До села, за 25 кілометрів від Шверіна, добиралися велосипедами. Коли я мився і хазяїн побачив мою закривавлену спину, то жахнувся. Мені дали три дні відлежатися, потроху відгодовували, - від цих спогадів у мого співрозмовника на очі навернулися сльози.
У німецького фермера ще працювали військовополонений француз Ежен і полячка Кася. Господарі мали 100 гектарів землі і тримали 16 корів.
- Робили всі разом, городи сапали, землю обробляли і їли з ними за одним столом те ж, що і вони. На Пасху та інші свята їздили з ними в їхню церкву - кірху, - згадує колишній остарбайтер.
Цікавлюся в Петра Пилиповича, чи не було в нього роману з полячкою Касею, адже обоє молоді. Дід хитро примружився і каже:
- Вона була дівка гарна і чесна, на два роки старша від мене. Жила в бауера з 1939-го, після розгрому Польщі. Ми тільки разом працювали. До неї земляки-поляки часто на вечорниці приходили. Але тільки до дев'ятої вечора, бо починалася комендантська година, - продовжує Петро Маманович.
- Коли прийшли американці, то наш бауер дуже злякався, - згадує він останні дні війни. - Але ми його заспокоїли і сказали їм, що він нормально до нас ставився. Адже траплялися випадки розправи.
Після звільнення усі чекали, коли їх почнуть відправляти додому. Француз Ежен, працюючи разом з Петром, часто показував українцеві фотографії своєї садиби і сім'ї.
- В нього була дочка мого віку. Він запрошував: "Петер, їдемо у Францію, будеш у мене жити". Але я не захотів, хоч Ежен перед самим від'їздом знову приходив і просив. Видно, так воно мало бути, щоб я вернувся на своє Полісся, - пригадує дід Петро.
На четвертий день зібрали американці всіх остарбайтерів у місті. Поселили у військових казармах, пропонували на вибір будь-яку країну Європи. Але приїхав радянський полковник і виступив з полум'яною промовою: "Родина с нетерпением вас ждет!" Наївні і налякані люди повірили. Всіх, хто погодився повертатися додому, посадили в студебекери і перевезли в радянську зону.
- Назбиралося нас з тисячу, а то й більше. І пересіяли через таке "сито", як в народі кажуть: "і на густе, і на рідке". Особісти все допитувалися, як мені вдалося втекти з краківського табору. П'ять кабінетів пройшов. Після тих допитів залишили чоловік триста. А решту людей - в ешелони і в Сибір. Вони згадували слова того полковника: "Родина вас ждет!" Нас обмундирували, і залишився я служити в Німеччині вже в радянській армії. Хотів поїхати провідати своїх колишніх хазяїв, але мене не пустили…
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
