Зі сміття робить сучасну черепицю
Гори пластикових пляшок та інших відходів промисловості на узбіччях доріг та в лісах. Безсоромно смітимо самі у своїй хаті. Мало хто задумується над тим, що буде з довкіллям за кілька літ. Сьогодні можна уникнути масової засміченості природи, і це на власному прикладі доводить Самвел Асатрян. Він відкрив у селі Привільне Дубенського району цех, у якому з пластикового непотребу роблять унікальну черепицю.
Уже одне ім’я та прізвище цього чоловіка свідчить, що він не з наших країв. Самвел народився у Вірменії, за часів Радянського Союзу приїхав в Україну і тут залишився. Працював у будівельній сфері, тому його добре знали в Дубенському районі. Нині займається підприємницькою діяльністю. Його ПП «Асатрян» вже сім років діє на території Привільненської сільської ради. Спочатку орендував колгоспні склади, згодом викупив приміщення.
– Місцеві спершу з недовірою ставилися до моєї затії, – посміхається Самвел, – а зараз розуміють, що я роблю добру справу. Щороку в Україні випускають понад 15 тисяч тонн тари, де переважає поліетилен чи полістирол. Він розкладається через 200 років, тож уявіть, як це загрожує землі. Вихід один – вторинна переробка. На жаль, в Україні вона не досить популярна. Хоча наша полімерпіщана черепиця вже знайшла своїх прихильників. Нею покривають магазини, оселі, автобусні зупинки. Приїжджають не лише з Рівненщини, а й з Волині, були замовлення на Закарпаття. На переробку люди можуть принести сміття, яке викидають. Платимо від 60 копійок до 4 гривень за кілограм, це залежить від кількості та якості відходів. Привозять пляшки, побиті тазики, пластмасу, яку викидають, «перешиваючи» буси. За квартал переробляємо півтонни таких відходів. Раніше ми мали домовленість із сільськими головами і забирали сміття з сіл, а коли обрали нових очільників громади, ті відмовилися.
Відверто кажучи, мене здивувала така позиція новообраних керівників, адже своїм «ні» вони фактично сказали «так» стихійним сміттєзвалищам. Самвел розповідає, що в окремих населених пунктах відкрив точки зі збору пластику, та все ж основну частину сировини закуповують у фірми-посередника з Рівного.
Дивлячись на різнокольорові шматочки черепиці, які прикріплені на виставковому стенді, не можу повірити, що вони зроблені з пластикових пляшок чи старих тазиків. Самвел пояснює, що за основу виробництва взято російську технологію, яку побачив, будучи на Київщині. Щоб виготовити міцний, термостійкий будматеріал, на Житомирщині придбав необхідне обладнання. І взявся до роботи. Сьогодні на приватному підприємстві працюють п’ятеро людей. Сортують відходи, подрібнюють і плавлять при температурі 230 градусів. Виходять довгі «ковбаски», які притискають пресом і формують у плиточки. До речі, полімерпіщану черепицю можуть зробити будь-якого кольору за бажанням замовника. Вона вдвічі легша за керамічну чи цементно-піщану, міцна, має добру шумоізоляцію та багато інших позитивних характеристик. Це все засвідчують відповідні сертифікати.
Сільський голова Юрій Момотюк схвально відгукується про місцевого підприємця.
– Він людина слова. Сказав – зробив. Ніхто б не подумав, що зі сміття може вийти така корисна річ і для людей, і для довкілля, – переконаний Юрій Вікторович.
Руслана ТАТАРИН,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
