Узяв молоду дівку і вкоротив собі віку

У селі Більці вже який тиждень лише й говорять про діда Івана і Соню: хто б міг подумати, що така видна жінка спокуситься на старого!

– Та на неї не один чоловік оком кидав, тож могла собі знайти кращу пару. Мо’ дідо щось поробив їй? – особливо дивувалися жінки.

– Ото «відірвав» собі старий молодуху! І що то він тепер буде з нею робити? – не могли втямити чоловіки.

Та ніхто з них навіть подумати не міг, чим закінчиться цей роман…

***

Соня Іванові не те що у дочки, а майже у внучки годилася – молодша від нього на сорок років. Його дві дочки – майже її ровесниці. Якщо люди лише плескали язиками, то Іванові діти шипіли гадами, зачувши новину, що батько привів собі жінку.

– Та їй, крім твоєї господарки, нічого не треба, може, ще й признався, що спадок брата ховаєш від нас? – дорікали вони.

– Не ваше діло, що роблю. Дивись, як засокоріли і за батька переживають. А чому раніше не дбали так про мене, як тепер? Дівка біду знає, то, може, буде цінувати і мене старого, а нащо мені стара баба біля господарки? – не церемонячись з дочками, рубав дід.

***

Соня такому заміжжю, зрозуміло, не раділа, але розміркувавши над своїм становищем, наважилась, добре знаючи, що попаде на людські язики. Дівчина виросла в бідній сім’ї, навіть не те, що бідній, а пропащій. Спочатку запивав батько, потім і мати почала перекидати чарку. На дітей – а їх у сім’ї було троє – ніхто уваги не звертав. Соні, як і всім дівчатам, хотілося і нове плаття, і взуття якесь краще. Добре, що хоч зі старшої двоюрідної сестри речі їй віддавали, а то взагалі ходила б у лахмітті. Двом братам з одягом геть сутужно доводилося, бувало, що зимою у благеньких туфлях ходили. Не дивно, що вони після армії виїхали десь аж у Сибір, щоб там заробити гроші і влаштувати своє життя. А Соня залишилася з батьками. При колгоспі ще якогось рубля могла заробити, а коли від нього залишилися зруйновані ферми й зарослі поля, то виживала лише з городу. Інколи копійка перепадала, якщо хтось з хазяїв просив допомогти на полі щось зробити. Любив Соню хлопець сільський, може, в її долі щось і змінилося б, та він розбився на мотоциклі. Отак вона й залишилися в дівках. Батьки, спившись, померли, тож жила в старій хаті сама.

***

Коли дід Іван овдовів, не раз просив Соню в городі просапати, перед святом у хаті прибрати. Дівчина не відмовляла, тим більше, що він завжди і гроші платив за роботу, ще й харчі давав. Жалівся, що з дочок толку мало: повиходили заміж, своїм господарством обзавелися і не мають коли про батька думати. Ніхто й не дивувався тому, що дівчина дідові допомагає. Але яким було здивування, коли в селі довідалися, що вона не просто допомагає, а живе в Івана!

***

Якогось дня, коли дівчина прийшла з городу в обід перепочити, дід Іван налив їй холодного молока, приніс варення з льоху, нарізав булки і запросив перекусити. Дівчина прихвалила, яке добре варення з абрикосів наварив, а він тут взяв і випалив:

– А чого тобі йти в стару хату, де нічого нема? Зоставайся в мене, бо вже важко всьому раду давати. Помру – будеш мати де жити. В мене ще й копійка на чорний день є, не пропадеш.

Соня аж поперхнулася.

– То ви жартуєте?

– Жартувати люблю, але те, що кажу, не жарти.

– Та нас люди просміють, – відрізала спересердя дівчина.

– Хай сміються. А ти з того сміху щось втратиш? Ні. А коли зостанешся сама, ще й чоловіка молодого приймеш – на таке хазяйство знайдеться, а ти жінка гарна.

Соня притихла. Посидівши трохи, взяла сапу та й попленталась додому. А на ранок прийшла до діда Івана зі своїми скромними пожитками. І, як добра господиня, заходилася хазяйнувати. Отут село й здійняло такий галас, що до дочок чутки дійшли. Ті враз у батька об’явилися, піднявши в хаті та на дворі крик. Чого тільки Соня тоді не почула.

***

Після такого скандалу молода жінка навіть хотіла втекти додому. Але дід Іван її вмовив залишитися. Переконав, що рано чи пізно людям набридне про них говорити. І таки дідо, який прожив життя, казав правду: погуділи, поговорили, перемили кістки – і притихли.

Сталося чудо – навіть дочки примирилися і до Соні вже стали підлещуватися. Майже рік пройшов. Якось до них навідалася Райка, і коли дід сів на ровера і поїхав по хліб, вона почала плакатися, що доньці треба на випускний справити обнови та й собі з чоловіком, а грошей не вистачає. От якби вони хоч якогось долара виділили для онуки. Але Соня відказала, що таких заощаджень вони не мають.

– Батько ж спадок дядька Йосипа з Канади отримав, – наполягала жінка.

– Я про ті гроші нічого не знаю, – здивувалася Соня. – Ось батько повернеться, в нього й проси.

– Та ні, то вже ти краще попроси…

***

Райка поїхала додому, і Соня делікатно завела мову про той спадок. Коли нарешті дід Іван зрозумів, про що йдеться і чому вона цікавиться тими доларами, він сказав, що дасть внучці гроші на випускний, хоча та й копійки не заробила, бо боїться до діда носа показати. Райка такій новині дуже зраділа. Та ще й забідкалася: тепер час такий, що не можна грошей у хаті тримати, хай би батько їх у банк поклав чи щось придбав.

– А він їх в хаті не тримає. Такий сховок придумав, що краще будь-якого банку, – засміялася Соня.

І по своїй наївності розказала дочці про той «батьківський скарб».

***

А десь через місяць у дворі діда Івана порядкувала міліція. А Райка із сестрою Марійкою голосили на все село:

– То та сучка батька в могилу звела, щоб собі гроші й хату прибрати!

Соню затримали в місті. Вона поїхала туди скупитися, вибралася ще у перукарню, тому й заночувала дві ночі у двоюрідної сестри Валі. Їй пояснили, що дід Іван мертвий, у його крові виявлено отруту, а ще дочки заявили, що пропали гроші – якийсь спадок. Усі підозри падали на Соню, бо так виходить, що вона найбільш зацікавлена в його смерті, а тим більше, діда не стало після того, як вона довідалася про його сховок. Соню тримали у СІЗО півроку. Добре, що двоюрідна сестра не пошкодувала грошей на адвоката, бо інакше тюрма б її не минула. Той, розібравшись у всьому, таки витягнув дівчину із камери. А село було шоковане іншою новиною: діда Івана отруїли дочки! Їм ніяк не давали спокою ті долари і хата, яка могла перейти Соні. Отож, вони й зробили брудну справу, коли її не було вдома. Перед цим самі порадили поїхати до міста та зайнятися собою, бо за роботою, мовляв, геть запустила себе. Райка і Маруся сіли на десять літ в тюрму, а Соні залишилося усе дідове добро, як він і передбачав. Чи знайдеться для неї молодий чоловік, покаже час...

Олеся ХАРЧУК

• Нравится
•