Четверо дітей виховала, а вони її покинули
Дорога редакціє «Вісника+К»! Ми дуже давно виписуємо Вашу газету і любимо її. Але мова не про нас – я хочу розповісти про життя моєї братової.
Шура дуже рано залишилася вдовою. Була молода, здорова, красива, доброї душі жінка. Багато женихів біля неї крутилося, але вона вибрала вдівця із чотирма дітьми і хворою свекрухою (своїх дітей не мала). Скільки ми її відмовляли від такого кроку – але, певно, така вже її доля. Старшенькі дівчатка тоді ходили в початкові класи, а хлопці – дошкільнята, найменшому було всього два роки. Важко Шурі приходилося, працювала в колгоспі дояркою, простою колгоспницею. Тримали чимале господарство, кілька гектарів землі, щоб виростити і вивчити дітей. А хто вчив, той знає, як це важко готувати їм сумки і збирати гроші на навчання. Працювала Шура з усіх сил, аж здоров’я своє підірвала. Проте хоч на милицях, але догледіла свекруху, яка прожила більше 100 років. І от дівчата закінчили школу, отримали освіту кухарів, вийшли заміж, живуть і працюють у Білорусі, мають дітей. Хлопці теж: один здобув вищу освіту і працює вчителем у школі, другий – різноробочим. Обидва мають сім’ї та мешкають на Любешівщині.
А потім поховала Шура чоловіка, з яким прожила 35 років. Після його смерті діти і внуки жодного разу не відвідали маму, не принесли дров і води, адже їй важко пересуватися. Лише сусіди, добрі люди, заглядали до неї і допомагали. Ми із сестрою постійно навідувалися до неї у село. Але оскільки багато не наїздишся, вирішили забрати бабцю до себе. Вже минув рік, як Шура живе з нами. Часто згадує і скучає за своїми дітьми, внуками. На Новий рік поздоровляла їх зі святами, а вони навіть не відповіли, не поцікавилися, як здоров’я. Ми бачимо, як їй важко на душі від тієї думки. Мій чоловік, читаючи вашу газету, вже давно казав написати замітку про таких невдячних дітей. Не знаю, чи правильно робимо, бо ж Шурі про це не казали. Але нехай читачі, прочитавши цю історію, зрозуміють: що не та мати, яка народила, а та, яка виростила…
Надія БЕРЕЗЮК,
с. Нові Червища Камінь-Каширського району Волинської області
Від редакції: Наша читачка попросила не називати імен і прізвищ дітей, назви села, в якому вони жили. Які все ж таки добрі люди у нас! Бояться поголосу, хвилюються. А дарма. Таких от «діток» треба фотографувати і на кожному стовпі їхні портрети розвішувати. Може б, тоді якісь крихти совісті у них з’явилися і вони згадали, хто їх годував, одягав, шкодував, торби на навчання складав…
| Comments: |
