Бабуся замінила сиротам батьків

Анастасії Денисівні Денисюк із села Грем’яче Ківерцівського району на Волині зозуля накувала вісімдесят вісім. За свій вік жінка звідала всього: і радість, і біду, і гірку втрату. Однак і зараз вона оптимістка. Найбільше хоче побачити, як одружаться троє її онуків, які малими втратили батьків, а вона була їм і за тата, і за маму.

Баба Настя і в свої поважні роки виглядає нівроку. Каже, що то по батьковій лінії всі родичі виглядали значно молодше своїх літ. Хоч і скаржиться, що підводить здоров’я, та вже і від господарки домашні її звільнили, але ще б дуже хотіла потішитися сімейним щастям онуків. Тих, яких вигодувала, вивела в люди.

Анастасія Денисівна все життя трудилася в ланці.

– Тоді в селі вона не одна була, – розповідає, – а кілька. Вирощували льон, кормові буряки. Прикро, що тепер не сіють... Бо то нема хазяїна...

Жінка давно втратила свого хазяїна – чоловіка Івана Калениковича. Він пройшов війну, був інвалідом. Наживши з ним трійко дітей, вже похоронила й сина. Біда в цій сім’ї підганяла іншу. Спочатку тяжко захворіла невістка Анастасії Денисівни. Лікування не допомогло, тож син Василь овдовів рано, на руках залишилося двоє хлопчиків. Згодом чоловік женився вдруге. Здавалося б, тільки радіти, дітей виховувати. Тим більше, що друга дружина Галя подарувала йому двох синів-близнюків – Петра і Павла. Але… Не судилося. Хвороба підкосила Василя. Він помер, а Галина пообіцяла піклуватися про всіх дітей. Однак серце жінки не витримало – і вона також занедужала, довго лікувалася.

– Коли вже геть не було надії, її забрала доглядати мати, – пригадує ті гіркі часи бабуся. – Не дай Бог нікому хоронити своїх дітей…

Тож на плечі бабці Насті лягла вся турбота про онуків. Хоч каже, що не знала б, що робити, якби не донька Валентина. Вона взяла на себе освіту хлопців, допомагала порадою, піклувалася ними, як мати. Навіть сирітські гроші клала на банківську картку, мовляв, у майбут-ньому їм вони ой як згодяться.

– Мені радісно, що діти виросли не ледачими, – продовжує Анастасія Денисівна. – Сашко вже одружений. Без пари Микола. Було б добре, щоб привів невісточку… А Петру і Павлу тільки по 19 годків виповнилося. Так би хотілося всіх бачити щасливими, адже вони недоотримали любові батьків… Хоча виросли роботящими. Ми тільки три роки тому, як продали корову. Хлопці сіно змалку косили, гребли, складали, і навіть корову доїли. Уявляєте! В хаті теж завжди порядок – і приберуть, і попилососять, і помиють. Знаєте, втрата близьких людей – це завжди важко. Я вірю в Бога, до церкви ходжу, правда, зараз здоров’я вже не те. Мабуть, якби не віра, допомога дочки, то і не витерпіла б усього. Ще б поженити усіх онуків – ото моя мрія…

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото автора

• Нравится
•