У 90 літ займається власним бізнесом
Він може сісти у свій бус і поїхати з ночівлею в Карпати. Залюбки копошиться у власній майстерні, а вироби продає на базарі. Живчик, відчайдух, а може, дивак. Знайомі по-різному говорять про Дмитра Томнюка з Чернівців. Але будь-які відгуки звучать з повагою: дай, Боже, кожному у 90 літ мати таку енергію та любов до життя та праці.
Саме у щоденній роботі і бачить секрет свого довголіття цей веселий та верткий чоловік.
– Якби я сидів вдома, підпершись паличкою, то вже давно помер би, – каже Дмитро Дмитрович. – Робота тримає мене на цьому світі. Вже п’ять років, як не стало дружини. Живу один. Маю сина, внучок і правнуків. Вони мешкають поблизу і кличуть до себе. А я не хочу. Бо скажуть, щоб відпочивав, сидів перед телевізором, але рух – це моє життя. Багато хто мене не розуміє, кажуть, діду, та нащо вам стільки тої роботи, а я по-іншому не можу. Вранці поснідаю – і одразу до майстерні. Напрацююся за день, то вночі добре сплю і нічого в мене не болить. Ніколи я на морях не відпочивав.
Хоча життя прожив нелегке. З 1944 року воював у лавах ОУН-УПА. Коли його побратимів за свідченнями зрадника розстріляли, він втік та переховувався у родичів. Та енкаведисти забрали дружину, й Дмитро змушений був здатися. Йому пощастило – за те, що добровільно прийшов, помилували, але сказали забиратися із рідного села у Вижницькому районі. Так опинився у приміському селі Стара Жучка. Тут придбав перекошену хатину під солом’яним дахом і почав господарювати. Місцеві спочатку насторожено ставилися до чужинця, та згодом полюбили за добре серце та золоті руки: багатьом звів добротні будинки, столярку різну робив.
Особлива гордість дідуся – його майстерня. Складені акуратно інструменти, пахне деревом, під стіною вишикувались свіжі вироби. Драбини, розкладні столи та стільці, держаки для лопат, топорища – все збите до ладу, добротне, тож не дивно, що у Дмитра Дмитровича є постійні клієнти.
– Столярством займаюся з дитинства, – розповідає дідусь. – Маю бус, ним вожу свій товар продавати на базар у Калинку. Там мене всі знають, маю своє постійне місце. Щоб була добротна річ, потрібен якісний матеріал. За дошками їжджу аж на Путильщину. Ще одне моє захоплення – ліс. Знаю особливі місця, де є білі гриби та різні ягоди. У сезон їду на кілька днів у Карпати, ночую в бусі.
– Не боїтеся захворіти? – питаю.
– Ой, дитинко, – аж розсміявся дідусь. – Та я 40 років живу з однією ниркою! Тоді я дуже сильно захворів. Зробили мені тяжку операцію, видалили нирку. Шість місяців провів у палаті, потім ще рік – у санаторії. Додому повернувся на костилях. Але Бог допоміг мені стати на ноги. Відтоді більше не звертався до медиків. І таблеток ніяких не пив. І горілки теж. Можу дозволити собі 50 грамів коньяку, коли йду із сином або внуками до ресторану. А так ніколи не п’ю. Але палю слабенькі цигарки – для заспокоєння. Діти мене сварять, а я не можу кинути. Так що, дай, Боже, кожному дожити до моїх літ і так себе почувати.
Руслана ТАТАРИН,
Чернівецька область
Без роботи Дмитро ТОМНЮК не може
| Comments: |
