Як рибалки мотиль заварювали
Це трапилося ще за радянських часів, коли можна було вільно скрізь їздити, з моїм колегою Анатолієм. Він – рибалка. Живе в Бресті. У п’ятницю його компанія їздила на риболовлю на Волинь, на озеро Лютка (Старовижівщина). Обов’язки були розподілені загодя, оскільки всі працювали на різних підприємствах. Після роботи забігали додому, хапали, що потрібно, і зустрічалися у вагоні дизеля Брест-Ковель.
Приїхали на озеро, вже стемніло. Поставили намет, назбирали хмизу, розпалили багаття, хтось зачерпнув води, підвісили чайник і стали вечеряти. Трошки випили (харчі були з дому). А коли пили чай, то постійно чортихались, бо весь час попадалась якась “вермішель”, хтось ковтав, бо вона погано жувалась, хтось спльовував. Повечеряли і натомлені заснули. Вдосвіта кинулись готуватися до риболовлі. Полагодили човен (брали гумовий), дехто готувався вже з берега ловити і запитав, а де ж наживка – мотиль. Відповідальний сказав, що він її точно брав вдома з холодильника і поклав у чайник. Після цих слів усі одразу розбіглися по кущах.
Анатолій Федорович Скачков живе у Бресті, мотиль більше у чайник не кладе, хоча й досі рибалить і знає всі волинські озера.
Лідія ІВАНЕЦЬ, с. Буцинь,
Старовижівський район,
Волинська область
| Comments: |
