Учня кинули за грати, бо писав листи Тичині?
Іноді діям тих, хто живе в Україні, не можна знайти жодного пояснення. Для прикладу візьмемо хоча б нещодавнє спорудження пам’ятника Йосипу Сталіну в Запоріжжі. Навіть Президент Росії Дмитро Медвєдєв, якому нова українська влада заглядає в рот, заявив, що злочинам Сталіна нема прощення. І чи дійсно є прощення тим, хто піддавав репресіям навіть... дітей? У селі Бруховичі Ковельського району на Волині й досі пам’ятають трагічний випадок (та чи не закономірність це?), коли з уроку хлопці в погонах забрали активіста-комсомольця і відправили в табори. Звідти волинянин додому так і не повернувся...
У Бруховицькій школі є стенд про одного учня (історія майже шістдесятилітньої давнини). Його немає вже на світі. Та й прожив він в селі недовго. З уроку його забрали, куди повезли – невідомо. Та згодом були листи додому... А потім його не стало. Читати інформацію про малолітнього політв’язня Анатолія Супрунюка, який би міг стати відомим поетом (бо змалку писав вірші) чи, може, політичним діячем (бо завше був активним в житті села), спокійно не можна. Система познущалася над ним і зрештою знищила... Лишилась тільки пам’ять...
Він народився в селі Бруховичі. Був комсомольцем, писав вірші та п’єси. В дев’ятий клас пішов навчатися в Мельницьку школу. Саме звідти під час уроку у п’ятдесятих роках минулого століття Анатолія Супрунюка забрали люди в погонах. Чим міг не догодити владі комсомолець, активіст, так і залишилося загадкою для селян. Подейкують, що він в ті роки активно листувався з Павлом Тичиною. Але що в тих листах волинського хлопця до поета було такого загрозливого для країни, щоб “загриміти” в табори, мабуть, так ніхто й не дізнається. Відомо лишень, що Анатолій Супрунюк відбував покарання в таборах Сибіру, згодом – Казахстану. Там він здружився з івано-франківцем Мироном Пасечко. Молоді люди були закохані в поезію. І навіть в неволі не забували українське слово, ставили п’єси. На одній із фотографій, що є в бруховицькій школі, Мирон Пасечко – в ролі Гната з п’єси “Безталанна”.
І знову Анатолій Супрунюк навіть далеко від рідного дому пише вірші. Один із них – пророчий. “На смерть матері” хлопець написав в переддень кончини неньки:
Дні Пасхи Святої настали,
Сон дивний приснився мені:
Барвінком могили встеляли,
І сонце сховалося в тьмі.
Я з жаху від сну пробудився,
Затис, щоб не плакать, уста,
Сумуючи, тяжко журився,
Мов знав, що матуся вмерла...
Вона так і не дочекалася сина з таборів. Він там загинув. При яких обставинах – знову ж невідомо. До цих пір малолітнього політв’язня так і не реабілітували. Місцеві жителі, хоч і пройшло понад 50 літ, не можуть забути цей трагічний випадок, коли влада знищила таке молоде життя... І за що?... Немає його могили, невідомо в яких землях розкидані останки волинянина, зате в Україні встановлюють пам’ятники таким тиранам як Сталін, людське життя для якого було ніщо...
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
