«Там» повноцінне життя, але за іншими законами»
Стверджує подільська ясновидиця Ірина
Дива у житті Ірини почалися зі смерті її матері. «Ще напередодні ми ходили до неї в лікарню, – розповідає жінка. – І от, спілкуючись з мамою, я побачила, що в головах у неї стоїть темна напівпрозора постать. Ця істота сказала, що вона помре...»
«Я поряд і оберігаю тебе»
– Через кілька днів мама справді померла. І от в ніч на дев’ятий день мені наснилося, нібито сиджу я біля нашої хати. Навкруги ніч, темно, холодно. Заглядаю у вікно, а в хаті – мама з татом. І так у них там затишно, такі вони щасливі. Я почала стукати, просити, щоб мене впустили всередину. Вийшла мама. Скільки її пам’ятаю, через проблеми зі спиною вона ходила трохи криво. А тут – підійшла рівненька, усміхається. Я їй кажу: «Мамо, я так за тобою сумую», а вона погладила мене по руці й каже: «Я завжди біля тебе, але тобі не можна сюди». І пішла до хати...
До речі, жінка почала бачити і чути покійників, які приходили уві сні і наяву.
– Я стала бачити (не я, звичайно, мені мама підказувала і родичі тих, з ким спілкувалася) проблеми людини, її долю, минуле.
Іноді жінка бачила привидів, іноді лише чула. А вперше дуже злякалася, коли, йдучи кладовищем, щоб провідати маму, біля дитячої могилки побачила дівчинку, поховану в ній, яка попросила: «Поправ мені віночки».
Іншим разом Ірина зустріла бабусю, яка сказала піти до її доньки і попросити, щоб не рубала бузок і замінила фото на пам’ятнику, бо вона його ніколи не любила. Тоді, через страх розголосу, не пішла. Розповіла жінці десь через рік. На жаль, вже після того, як та зрубала мамин бузок.
– На кладовище до мами ходжу майже щодня, – каже жінка. – Наплачусь, поговорю з нею. Але вона постійно просить не ходити на цвинтар самій. Адже варто сюди зайти, як мене тут же обступають покійники з проханнями. На перших порах лячно було, але потихеньку вже звикла до їх присутності.
Спочатку жінка боялася зізнатися односельцям у тому, що бачить і чує. Але якось до неї прийшла сусідка, яка поховала чоловіка, і плачучи почала розповідати, як тужить за ним. Тут Ірина побачила тінь, яка стояла у жінки за спиною. То був покійний Василь. «Скажи їй, – попросив п ривид, – щоб перестала знущатися наді мною. Інші вже давно вдома, а я через неї лежу в болоті: і знизу мокро, і згори капає. І нехай ночами не виходить на вулицю і не кличе мене. Якщо хтось і прийде, то буду не я, бо ми не можемо до вас приходити». Довго вагалася, а потім каже жінці: «Ти нащо вночі виходиш з хати і шукаєш його?» «А ти як знаєш?..» І розповіла, що справді щоночі ходить навколо хати і кличе чоловіка: «Васильку, ти де?»
Жінці ж, у якої померла маленька дитина, порадила трохи почекати: «Не плач, скоро твій синочок до тебе повернеться і ще одну душу з собою приведе. Через три роки в тебе будуть близнята».
Отак чутки про жінку з надзвичайними можливостями і пішли світом. Не всі, звичайно, вірять, але хто побував у неї, знає: дива на світі таки є.
«Вони бачать нас, лише прийти не можуть»
– Як розповідає мама, у них там таке ж життя, як і в нас. Вона мешкає в такому ж місці, як і тут, біля хати там росте лісок, а в ньому – такі ж дерева. Займається вона тим же, чим і за життя, разом з татом живе в такому ж будинку, як наш… Каже, що тато розводить садові дерева, ходить на риболовлю. І що там з ними наш пес, який здох 20 років тому.
А ще каже, що вони спостерігають за нами постійно, лише прийти не можуть. Маленькі діти їх добре бачать.
До речі, за словами Ірини, всі коти бачать примар і бояться їх, але з часом звикають і вже не реагують. А от звичайні люди гостей з паралельних світів можуть відчути через погане самопочуття, кошмари, незрозумілу тривогу. Якщо таке відбувається у когось у квартирі, потрібно освятити житло або обміняти.
– Дехто запитує, чи можна самим поговорити з рідними, яких уже немає поряд, – каже жінка. – Турбувати їхній спокій дуже небезпечно, тож я б нікому не радила шукати з ними зустрічей. Викликати можна кого завгодно, а позбутися дуже важко. Покійники ж, якщо захочуть про щось повідомити, знайдуть спосіб зробити це. Наприклад, через сон.
І взагалі, треба пам’ятати, що життя по той бік існує, і наші померлі завжди поряд. Але зіткнутися наші два світи можуть лише в ту мить, коли ми засинаємо.
Ігор ІВАНОВ,
Хмельницька область
| Comments: |
