Повернувся з того світу

Багато хто із нас вважає себе віруючим, ходить до церкви, навіть приймає святе Таїнство причастя. Але частіше ми віримо у те, що бачимо, і нам важко осягнути речі, які виходять за межі нашої свідомості. Розповідь Богдана Пісного, першого заступника директора Львівської філії Європейського університету у Львові, який пережив клінічну смерть, однозначно кожен сприйме по-своєму, але, думаю, байдужим не залишить нікого. Принаймні, нагадає про те, що наше життя – це доля секунди порівняно із вічністю, і що ми без Бога нічого не варті.

Випробування привели до Бога

Але у кожного своя уява про Бога. Недарма Ісус казав, що легко повірити у те, що бачиш, повір у те, чого не бачиш. І ось що побачив за сім хвилин клінічної смерті Богдан Михайлович Пісний:

– Я церкви не любив, хоча народився у віруючій і побожній сім’ї, говорив, що Бог – це правда. Ніколи не обманював, ніколи не хотів чужого, навіть сам не знаю, чому так жив, хоча на своїх посадах міг чимало чого нажити. Якась сила не пускала на такі речі. Мій молодший брат Василь Пісний був начальником Управління внутрішніх справ Тернопільської і Львівської областей, зараз – начальник управління з розслідування особливо важливих справ ДПА України у західному регіоні. Сам маю дві освіти: закінчив Львівський університет імені Івана Франка і Київську академію МВС. Десять років працював начальником райвідділу внутрішніх справ, був депутатом обласної ради. Во-йовничим атеїстом не був, але справжнім матеріалістом: чого не бачу – того нема, чого не знаю – те неправда. Тепер розумію: ми бачимо лише вісім, а то й чотири відсотки навколишнього світу, решта – невидимий для нас. Наука – це пізнаний світ, наскільки дано Богом. Якби дати людині усі знання й відразу, вона б не витримала.

У мене було непросте життя, довелося пройти через багато випробувань. Пам’ятаю, у 1986 році мав неприємну ситуацію по роботі, коли працював у міліції. Хотілося почути пораду, а не знав від кого. Згадав мамині слова, що усе в житті від Бога. Пішов у церкву, помолився – молитви знав, бо до 10 класу не було, щоб я ліг не помолившись. Це потім відійшов від Бога. І коли приїхав на Різдвяні свята додому, то з усіма вклякнув на святу вечерю перед образами. Мама поцілувала мене в голову: «Синок, тепер я можу вмирати. Я так молилася за тебе, щоб став віруючим». Відтоді з цієї дороги не сходжу. І чим більше було невдач і випробувань, тим більше я шукав шлях до Бога.

Сталося так, що у 22 роки загинув мій зять, якого я любив, як рідного сина – це був страшний удар. Згодом довідався, що у мене пухлина. Операцію відтягував, проте вона мене не оминула. Під час операції і пережив семихвилинну клінічну смерть.

«Маріє, відправ його назад»

Уявіть собі: щось, ніби блискавка, відкривається сяйво і колір такий навколо, якого в природі не побачити, назвав би бірюзою. Матір Божа усміхнена мене зустрічає. Настільки красива, що такої жінки нема, жоден образ і частинки від її краси не передає. А благодать теж, якої передати неможливо. «Ну що прийшов?» – чую від Неї. Там дуже добре і прекрасно, але згадав, з якою проблемою залишив на землі дружину. «Свята Маріє, дозволь мені повернутися, щоб допомогти жінці». А вона каже: «Проси», і показує убік. Дивлюся, а там сидить такий красивий і благородний мужчина, якого тут важко уявити. Весь у білому і сяйві. Впав на ко-ліна і почав просити прощення за все, що натворив на землі. Він сказав: «На землі всі грішні. Маріє, полікуй його». Появився великий прилад у вигляді «багатогранника», який висвічував різними неземними кольорами в обрамлені золота. Вона починає мене кругом нього прокручувати і, торкаючись болючого місця, його об’єм зменшувався. Все зникло, і раптом з’явився Ісус Христос на хресті. Переді мною багато людей падають на коліна. Господь каже: «Маріє, відправ його назад». Сідаю у крісло і бачу своє бездиханне тіло і такий потужний біль, що ні з чим не можна порівняти – це душа поверталася в тіло. Відкрив очі й побачив над собою студентів з медінституту, а голова світла, жодного туману. Розказувати про це боявся, хоча від Бога мав дозвіл. А щоб ніхто не сумнівався у цьому, маю підтвердження: можу лікувати людей, а ще почав писати вірші. Сказав, що бачив Бога і Матір Божу медсестрі одній, а вона мені: «Вы очень счастливый, молитесь и благодарите Бога, что живы. Вы третий, от кого слышу, что видели Бога».

Пізніше інша медсестра розповіла усе, що зі мною відбулося під час операції. Вдома якось задрімав, і мені з’явилася Матір Божа і знову каже: «Пиши вірші».

...Молитва матері – та іскра,
В якій засіяне добро,
Немов вода, в ній правда чиста,
Криниці чисте джерело.
Молитва матері святая
До Бога прийде в добрий час,
Бо хто від неї краще знає,
Коли молитися за нас.
«Дорога до Бога»
(уривок), 2006 рік

Прокинувся: які вірші? Я зроду нічого не писав. Навіть подумав, що треба порадитися із психіатром, бо після операції якісь дивні речі відбуваються. На чолі з’явився хрест (його справді добре видно – авт.). Та мені знову Матір Божа з’явилася і знову сказала те саме. 16 листопада 2006 року помолився і взяв ручку: що писати? І написав про свою складну життєву дорогу. З того часу маю 1300 віршів, вже видано декілька книг. На дитячі вірші створено більше 30 пісень, які співають і відомі артисти. (Вірші Богдана Пісного справді глибокі й талановиті – авт.)

Якщо людина шукає, то Бог їй посилає і людей потрібних, і ситуації, і книги, які треба, щоб Його пізнати. Є справді Божі люди, ніхто з них не є матеріалістом, вони не живуть задля земних благ, їм потрібні духовні багатства. Важливо перемогти самого себе, а саме: заз-дрість, ревнощі, образи, гнів, злопам’ятство, блуд – те, що точить нашу душу і віддаляє від Бога. Треба самому себе шліфувати.

Я щасливий, що це пережив, бо не кожен приходить до Бога і не кожен починає писати вірші у 53 роки. Часто чую: «Молюся вдома, для чого мені церква?» В церкву не пускає нечиста сила. Вдома молитися – це добре, а уявіть церкву, де молиться двісті чоловік, – яка енергія там збирається! Випробування даються Богом для розпізнавання людини, її духовності.

Чим більше людина наближається до Бога, тим більше спокус посилає їй сатана. Навіть учні, які бачили дива Ісуса, не все могли сприйняти, поки Дух Святий не зійшов на них. В Бога нічого неможливого нема – пам’ятайте це завжди.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,

м. Львів

 

 

 

• Нравится
•