«Кожна коровайниця має свій стиль, як і в моді»

 Мабуть, не одна мати, замовляючи коровай на весілля своїй доньці чи синові, вибирає таку господиню, щоб вона гарно жила в парі, щоб обов’язково була вінчана. Про Галину Сліпчук у селі Дубечне Старовижівського району говорять як про старанну берегиню сім’ї та хорошу господиню. Тож не дивно, що до неї часто приходять зовсім незнайомі люди і просять: «Спечи коровай…» І їдуть її пишні весільні хліби далеко за межі області. І навіть у столицю.

Перед початком справи обов’язково треба молитися

– Пекарством почала займатися випадково, – розповідає жінка. – Більш як десять літ тому в сусідки не вдався коровай на весілля своїй доньці. Попросила мене. Відтоді так і повелося: спочатку родичам допомагала, потім односельчани почали замовляти, а згодом і з інших сіл стали звертатися. Знаєте, на весіллі люди бувають з різних районів, областей. Побачили – сподобалося, переказують одне одному. А це найкраща реклама. Допоки мала роботу на керамічному заводі, пекарством займалася менше. А коли підприємство зупинилося, то вже на випіканні весільного хліба трохи й заробляти почала. Але гроші не головне – а щоб коровай приносив людям радість.

Галина Федотівна каже, що жінка, яка замішує тісто, має бути в гарному спокійному настрої. Обов’язково перед початком справи треба читати молитву Господню, просити в Бога та Діви Марії благословення на добре діло. Замішування, випікання, оздоблення забирає цілісінький день.

– Ви, мабуть, вже виробили свій стиль у пекарстві?

– Так. Пам’ятаєте, ще десь п’ятнадцять літ тому (та ще й зараз в деяких районах) збереглася традиція короваї випікали «одним поверхом». А прикрашали різними паличками, на які намотували прісне тісто у вигляді змійки, нанизували спечені намистини, паперові квіти? Нині часи змінилися – і мода на короваї також. У багатьох регіонах їх печуть одно, двох чи трьохярусні. Зверху прикрашають білою помадкою і квітами. Багато хто «селить» туди голубів із зе-фіру – як знак подружньої вірності. Чи шоколадні фігурки самих молодят. Я виробила в цьому свій стиль. Вважаю, що за помадкою можна приховати багато недоліків: коли хліб занадто запечеться чи підгорить, чи десь примнеться. Я печу коровай тільки з тіста і прикрашаю тільки тістом, без будь-яких кремів. Взагалі, коровай – це символ роду і уособлення самого життя. Великі квіти – троянди печу із солодкого, замішаного на яйцях, тіста. Ці квіти символізують кохання. А пелюстки чи листочки – це символ майбутнього продовження роду. Кожну пелюсточку печу окремо, а згодом із ще гарячих формую квіточку. Обов’язково прикрашаю коровай колоссям, яке випікаю вже з прісного тіста – воно є символом добробуту і миру в домі. На верхньому, третьому «поверсі» вміщую два лебеді. А прикрашаю барвінком чи калиною. Бо ці рослини – як знак нев’янучого кохання. А от весільні калачі оздоблюю, окрім квітів, різними кільцями і завитками. Це символи нескінченності життя. Саме цим хлібом батьки благословляють молодят до шлюбу.

Неякісний цукор зіпсував усю випічку

Навіть паски жінка ніколи не покриває глазур’ю. Вона надає перевагу гарно випеченому, рум’янощокому, пахучому хлібові.

– А чи впливають продукти на якість випічки?

– Ще й як. Одного разу квіти на коровай розсипалися, я не могла їх «склеїти». Змінила аж чотири види борошна – не те, і далі пелюстки кришилися. А причину встановила наступного дня. Змінила цукор – і все пішло добре. А тепер я взагалі купую його у Бресті, бо там знайшла роботу, тож їжджу в сусідню державу кожного тижня. Борошно також знаю яких виробників купувати. Молоко, яйця маю домашні.

– А чи були випадки, коли, замішуючи чи випікаючи калачі, короваї, весільний хліб для молодих, щось не вдавалося? Адже кажуть, що від цього залежить доля?

– Так, я вірю в це. Траплялося, правда, дуже рідко, коли коровай не вдавався. Ніби все робиш правильно, як завжди, а не такий виходить, як треба: то розколюється, то дуже збитий. Потім цікавилася, як живе та подружня пара. Кажуть, дітей нема… Хоча здебільшого виходить все добре…

Допомагає Галині у випіканні донька Ольга. Але найбільше радіє, коли жінка розпалює домашню селянську піч, маленька внучка Настуся. От і під час нашої розмови вона щиро щебетала: «Я зараз вам щось принесу... Сама зліпила, а бабуся спекла», – і миттю побігла до кухні. Звідти у маленькій жменьці принесла рум’яні квіточки-листочки з тіста: «Пригощайтеся...» – стала припрошувати. Галина Федотівна, посміхнувшись, мовила: « У майбутньому, мабуть, буде пекарем».

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

 

 

 

• Нравится
•