Вбив матір і обсипав її грошима
Лучанка Ганна М. пережила голодомор, Велику Вітчизняну війну, а померла від рук рідного сина, якого народила в окопах. Він часто знущався над матір’ю, а того ранку, під час чергової сварки, вдарив її по голові молотком. Відібрати життя у найріднішої людини… Хіба існує жахливіший злочин?
Вбив матір
Скільки болю та небезпек довелося пережити цій жіночці? Тепер про це можуть переповісти хіба сусіди, котрі слухали на лавочці спогади старенької. Бабуся часто їм розповідала, які випробування посилала їй доля. Дитиною пережила голодомор у Чернігівській області, звідки родом. Бачила, як пухли з голоду рідні, по кілька днів не мала крихточки в роті й сама, але таки вижила. Оминали дівчину й кулі під час Великої Вітчизняної війни, коли працювала при госпіталі. А у 1942 році в окопах народила сина Анатолія. Щоб вберегти дитя від смерті, відправила його до матері в місто Ніжин на Чернігівщину. Тут син пішов у школу, закінчив училище, створив сім’ю. А Ганна у пошуках кращого життя приїхала на Волинь у Рожище, куди на роботу направили старшу сестру, й залишилась з нею.
– Ганна Степанівна все життя пропрацювала в торгівлі, – розповідає сусідка Юлія Миронівна. – Зібрала гроші і купила квартиру в Луцьку, в нашому будинку, згодом до неї перебрався син. Він був хороший електрозварник, об’їздив весь Радянський Союз, працював на будовах, а от сімейне життя не склалося. Мабуть, через горілку покинула дружина і разом з дитиною вибралася в Росію. А Толик згодом мав багато жінок, але за п’янками хіба буде сім’я? Після смерті чергової пасії остаточно перебрався сюди, і хоч мав майже 70 років, постійно пив та бив 89-літню матір. Та як би важко не було, Ганна Степанівна ніколи не жалілася, лише раз випалила: «Краще б я закопала його в траншеї».
Незважаючи на поважний вік, бабуся Ганя була активною: постійно ходила на базар. Поверталася з повними торбами харчів для свого Толика. Невтомна й жвава, піднімалася о п’ятій годині ранку й прибирала біля під’їзду.
– Я ще жартувала, що бабця у нас безкоштовний двірник, – пригадує тітка Юля. – Часто сиділа на лавочці у дворі, не хотіла йти додому в те пекло. Ніколи в міліцію, аби втихомирили розбишаку, не зверталася, хоч ми їй радили. «Який не є, а то мій син», – говорила. За день перед тим жахливим убивством поділилася зі мною, що насмажила Толику смачненьких котлеток, а він її обматюкав. Ми шкодували сусідку, але як їй мали допомогти? Ніхто не полізе в чужу сім’ю. Толик з жильцями був ввічливий, ніколи слова поганого від нього не почуєш, а як приходив у квартиру, то давав волю кулакам і крикам. Пропивав свою і материну пенсії. Старенька ніколи не шкодувала грошей для єдиного синочка. Завжди давала на пляшку. Тримала гроші спеціально на столі під скатертиною, щоб у будь-який момент дати, аби її не бив. І навіть мені показувала, де сховок, на випадок, як щось станеться.
Всім відомо: де є горілка – там і горе чорне. Та ніхто, навіть у найстрашніших припущеннях, не сподівався на такий жахливий фінал материнської любові.
Того дня жінка, яка мешкає поверхом нижче, прокинулась близько шостої ранку від криків, згодом щось гупнуло об підлогу. «Знову Толик воює», – подумала. Не звернула на це уваги, бо бачила, що пенсіонер у черговому запої, а отже, знову з’ясовує стосунки з матір’ю. Забили на сполох тоді, коли побачили дим, що йшов із вікон. Пожежники разом із тілом старенької винесли непритомного сина. Вже після появи правоохоронців жильці дізналися, що під час сварки Толик молотком убив матір. Труп закидав грошима, які знайшов у схованці. Подейкують, там було кілька тисяч, адже бабця перед тим зняла гроші з депозиту. Він часто звинувачував матір у тому, що вона все життя думала про гроші, а не про нього. Сусіди переконані, що зробив це п’яниця під час приступу «білої гарячки». Певно, усвідомивши, що вбив матір, хотів сам згоріти, тому й влаштував підпал. Зараз обставини злочину вивчають правоохоронці. Анатолій перебуває у слідчому ізоляторі і каже, що нічого не пам’ятає. Міру покарання для нього визначить суд.
Хоронив Ганну Степанівну племінник із Рожищ.
Руслана ТАТАРИН,
м. Луцьк
| Comments: |
