Євросоюз тріщить по швах

Професор Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти, доктор історичних наук Юрій Недужко – знаний фахівець з проблем національного державотворення та міжнародної політики, автор понад 80 наукових робіт, 10 монографій, які читають в усьому світі. Він неодноразово зустрічався з міністрами закордонних справ України та іноземними дипломатами. Отже, може розповісти про всі нюанси міжнародної політики щодо України.

 

– Юрію Вікторовичу, якою є на сьогодні міжнародна політика щодо України?

– Миролюбною з вигляду, але неоколоніальною по суті. Наші сусіди, як з Півночі, так із Заходу намагаються поставити Україну в залежне від себе становище. Основне, що їх цікавить – наші багатющі природні ресурси. Адже Україна займає 0,4% території земної кулі, проте на ній розташовані 5% природних копалин планети. В Україні є величезні розвідані запаси урану, газу, нафти, кам’яного вугілля, золота, міді, залізної руди. Більшість з них з різних причин не розробляється. Додайте до цього ще від 25% до 40% найкращих світових чорноземів. Американські експерти вважають, що за сучасними можливостями ведення сільського господарства та кліматичними умовами, що склалися в Україні, вони можуть прогодувати понад 320 млн людей. Видатний американський вчений, Нобелівський лауреат з економіки Роберт Енгель рахував, що перед Україною відкриваються величезні можливості стати провідною і заможною країною Європи. Думаю, я не помилюся, якщо скажу, що за природними ресурсами ми одна з найбагатших країн! У нас дійсно є можливості потрапити в десятку провідних країн світу. Якби ми відновили власне виробництво, розвинули вітчизняне сільське господарство, розбудували потужну видобувну промисловість, а також усунули олігархів від впливу на політичні процеси в країні та заставили б їх платити податки з вкрадених у народу України підприємств, як у європейських країнах, тоді б рівень соціальних стандартів життя для наших громадян перевищив би відповідний рівень держав Скандинавії. Як свідчить історія, наші багатства завжди, як магніт, притягували до себе інші держави.

– Але навіщо їм все це? В Європі й Росії, мабуть, своїх природних копалин вистачає?

– В 2004-2010 роках, працюючи в Національній академії наук України, мені довелося зустрічатися та слухати виступи Генерального секретаря ООН Кофі Аннана та інших видатних політиків. Усі вони акцентували увагу на проблемі глобального потепління у світі та підкреслювали, що керівництво України не приділяє належної уваги кліматичним змінам на планеті. За оцінками міжнародних експертів, приблизно за 30-40 років, в результаті танення льодових покровів Антарктиди, Арктики та Гренландії, можливе різке підвищення рівня Світового океану. Якщо це станеться, то величезні території нижче від екватора, найімовірніше, будуть затоплені. Значні простори суші, на яких зараз проживають близько 5 млрд людей, можуть стати майже непридатними для життя і ведення сільського господарства через постійні повені або посухи. За прогнозами ООН, в Китаї, Індії, країнах Африки, Близького Сходу та Перської затоки вже за 10 років будуть серйозні проблеми, зважаючи на неможливість забезпечити власне стрімко зростаюче населення питною водою та продовольством. 12 європейських країн, за даними дослідження ООН, вже страждають від перетворення своїх територій на пустелі. Великобританія, якщо не побудує величезні дамби, вірогідно опиниться під водою десь за 40 років. У США та Канаді можливе різке зниження середньої температури, зважаючи на гальмування Гольфстріму. Вони не зможуть вже збирати величезні урожаї зернових та потребуватимуть значних додаткових енергоресурсів. Проте, є країни, для яких глобальне потепління несе певні вигоди – Україна, Білорусь, Польща, більша частина Росії, а також країни Скандинавії. На більшості цих територій можна буде збирати по два урожаї на рік. Ціна землі та ресурсів стрімко зростатиме. Україні прогнозують субтропічний клімат, значне підвищення урожайності, приток туристів на наші курорти. Певні проблеми можуть виникнути лише з Кримом, який через підвищення рівня Світового океану та температури стане тропічним островом, Одесою, яку частково затопить, а також з родючими землями в південних областях, на яких можливі посухи.

– Що Ви думаєте з приводу останніх подій щодо підписання угод про зону вільної торгівлі як з країнами СНД, так і Євросоюзом? Куди ми повинні йти: у Євросоюз чи до Євразійського Союзу?

– Через зазначені вище причини ми потрібні і тим, і іншим. Ресурси і населення України значно посилять Росію, дозволивши їй відновити власну могутність у вигляді нової імперії. Природні копалини та дешева робоча сила з України потрібні також і Європі. Тому за Україну зараз йдуть торги.

Якби ми були державою потужною в економічному і військовому плані та сконсолідованою у політичному, ми задавали б тон у розвитку процесів на європейському континенті. На мою думку, зараз нашій країні не потрібно входити ні до путінських проектів, ні до Євросоюзу.

Наші ресурси скуплять за безцінь або просто відберуть. А населення поповнить собою ряди трудової еміграції в багатих країнах єврозони чи буде батрачити на заробітках у Росії. Ви бачите, що робить нині влада Росії з сусідньою Білоруссю, намагаючись забрати її промисловість та газотранспортну систему. Сьогодні завдяки “дружнім ведмежим обіймам” різко впав рівень життя білоруського народу. Те ж саме вони прагнуть зробити і з Україною за допомогою вбивчих для нашої економіки газових угод 2009 року. Купівлею наддорогого російського газу по 400-500 доларів США ми фактично годуємо сьогодні Росію! Потрібно розуміти, що Євросоюз перебуває в стані важкої фінансово-економічної кризи, “тріщить по швах”, а відтак шукає “донорів”, на чиї плечі можна перекласти власні економічні чи ресурсні проблеми. Ряд країн із величезним задоволенням залишив би єврозону. Майбутнє єдиної європейської валюти “євро” сьогодні під загрозою. У цих складних умовах тільки наївні люди прагнуть євроінтеграції і думають, що їх там чекають, як рівних, з широкими обіймами. Сьогодні для нас вступати до Євросоюзу – це те ж саме, що проситися до складу СРСР зразка 1991 року. На мою думку, нашим першочерговим завданням є побудова Скандинавії за рівнем життя, а ще краще Об’єднаних Арабських Еміратів чи Кувейту, в Україні. Ми повинні створити “суспільство народного добробуту”! Для цього потрібно відновити виробництво, розвинути сільське господарство, розбудувати видобувну промисловість, подолати бідність і безробіття, підвищити до північноєвропейського рівня соціальні стандарти життя простих людей – зарплати, стипендії, пенсії.

Розмовляв Кость ГАРБАРЧУК,

м. Луцьк

• Нравится
•