Любешівська сирота у Словенії
Тетяна з бабусею Антоніною
Наприкінці літа група українських дітей побувала на відпочинку в Словенії – на курорті, розташованому на узбережжі Адріатичного моря. Організувало їхню поїздку й відпочинок товариство Червоного Хреста. У цій групі знайшлося місце і для двох дітей із Любешівського району. Одна з них –Таня Шеметюк.
Дівчинка навчається у дев’ятому класі Любешівської школи, а мешкає в приміському селі Зарудчі з бабусею і 19-річним братом. Таня – кругла сирота. Опікується школяркою її рідна бабуся – 77-річна Антоніна Василівна Ковалик.
– Я її виховую з чотирьох рочків, – зітхнула жінка, втираючи рукою сльозу. – Це трагедія нашої сім’ї. Зять мій, її батько, пив безбожно, сварився з моєю дочкою, скандалив, бив її сильно. Він у міліції працював, то знав, як бити, щоб синяків на тілі не зоставалося. Я радила дочці, щоб розвелася з ним, а вона на те: «Зараз усі п’ють і скандалять. А де я дітям батька візьму?» Що мені було відповісти? Живіть, дітки, якщо вам таке життя подобається, щоби потім мати винною не була. Коли дочка несподівано померла, то возили її на розтин. Лікарі сказали, що в неї лопнула селезінка, ймовірно, від сильного удару… Зятя потому позбавили батьківських прав, а дітей ми з дідом, нині вже покійним, забрали до себе. Зять приходив, сварився, погрожував, що приб’є мене за те, що забрала в нього дітей. А я кажу, якщо ти такий добрий батько, то бери одне за одну руку, інше – за другу, веди до себе й годуй. Не взяв. Помер і він через шість років після доччиного похорону. А оце недавно родичі його хотіли забрати від мене Таню, мовляв, у Луцьку інтернат хороший відкрився, там їй буде ліпше жити. Але я її не віддам нікуди: з маленької вигодувала, то й далі годуватиму. Хіба помру.
– А як тобі живеться з бабусею? – запитую в Тані.
– Добре. Нікуди від неї не піду.
– А в Словенію? На курорт?
– З’їздила б іще залюбки. Бо дуже сподобалося. Їхали автобусом з Києва. В групі було 36 дітей з усієї України. Ще в автобусі нам багато розповідали про курорт. Називається він Дебелі Ртіч – дуже гарне місце. Розташований на березі моря. Там було аж два басейни з морською водою, і ми в них купалися щодня. Багато подорожували Словенією. Найбільше запам’яталися міста Піран і столиця – Любляна. Дуже вузенькі вулички й гарні будинки, кожен не схожий на інший. Словенці – дуже гостинні люди, їхні кореспонденти приходили до нас, брали інтерв’ю й фотографували. На жаль, фотографій ніяких не привезла звідти, бо нам не дозволили брати з собою ні фотоапаратів, ні мобільних телефонів.
Микола ШМИГІН,
Волинська область
| Comments: |
