Збараж святкує 800-ліття

Місто, як усі колишні княжі городи, має неординарну історію. Версій походження його назви немало. Найпоширеніша – слово «збараж» («збираж») походить від слова «збір». Начебто руські князі збирали тут воїнів, ідучи на рать. Назву виводять і від слова «бара» («болото») – місцевості у заболочених долинах. Можливо, назва походить від переправи через Гнізну, де стояла князівська митниця, що збирала «бариш» («мито») за перевіз. Звідси і Збариш, згодом – Збараж.

Не всі знають, що Збаражів є два: Старий і Новий. Древніший (село) розташований нині на річці Гнізні. Саме у межах Старого Збаража і сусідніх Верняку, Залужжі, неподалік «Чорного шляху», й виникло поселення з фортецею для захисту кордонів Волинської волості Київського князівства.

Перша згадка про Збараж у Галицько-Волинському літописі під 1211 роком з’явилася у зв’язку з походом польського князя Лєшка Білого та угорського короля Андрія II. Хоча люди оселялися в околицях Старого Збаража ще у часи палеоліту. За красу краєвидів, напоєне пахощами медоносних трав повітря називають ці місця «тернопільською Швейцарією». За Польщі був тут курорт.

Фортечні стіни у різні роки регулярно витримували штурми. Але фатальним для замку став 1589 рік, коли ординці стерли його з лиця землі. Тоді ж на підвищеному лівому березі Гнізної Януш Збаразький із синами Кшиштофом (Христофором) і Єжи (Юрієм), учнями знаменитого Галілео Галілея, розбудовує нову резиденцію.

Новий Збараж формувався довкола ринкової площі, а основною твердинею був Збаразький замок. Остаточно комплекс замкових споруд сформувався у 40-х роках XVII ст., коли власниками стали князі Вишневецькі.

Одна зі славетних сторінок, що навіки вписала Збараж у книгу української історії, облога місцевого замку гетьманом Б.Хмельницьким. За цей час між українцями та поляками відбулося 16 битв, 27 сутичок, 75 вилазок.

У 1665-му та 1675-му роках Збараж і фортецю добряче пошарпали турки. Відбудував руїни Дмитро Вишневецький. Після його смерті Збараж «пішов по руках». Останнім, хто ним володів, був кіцманський нотар Тадеуш Нементовський. Він перекрив палац новим дахом, реставрував в’їзну браму, житлові кімнати. Та під час Першої світової війни росіяни розібрали дах і стелю на дрова, підірвали частину казематів.

У 1934 році власники Збаража – брати Явеци – передали руїни під опіку Тернопільського відділу Союзу офіцерів резерву Речі Посполитої, який знову реставрував замковий палац.

Після Другої світової війни від фортеці залишилися лише каркас і фрагменти оборонних мурів, каміння з яких потім брали на будівництво ферм. Палац віддали під піонерські гурток і спортивну школу. Упродовж 1965-1985 років за проектом архітектора Маріонели Говденко тривав новий етап відбудови.

У 1994 році замковий комплекс оголошено історико-архітектурним заповідником. Зі створенням у 2005 році Національного заповідника «Замки Тернопілля» розпочався черговий етап відбудови та реставрації.

Крім перлини Збаража – його замку – є у місті й інші визначні пам’ятки: «мала» Успенська і «велика» Вознесенська церкви XVIII ст., костел і монастир Святого Антонія ордену бернардинів XVII ст., єврейська синагога, старі млини і м’ясарні. Всі вони мають свою цікаву історію.

Торік Кабмін заклав у бюджет «великі» мільйони на відзначення 800-річчя Збаража, але грошей місто досі не отримало. Про людське око прикрашають лише окремі фасади центральних споруд і ремонтують покриття головних вулиць.

Світлана КЛОС,

Тернопільська область

Фото автора та Ігоря Крочака

• Нравится
•