Земельна «буза» в Бузаках

В Україні розгортається серйозна і запекла війна за землю. Поки що тривають локальні сутички, які іноді переростають у бої без правил. У цих конфліктах застосовують важку артилерію – народних депутатів та обласних чиновників, несподівані танкові атаки – міліцію, прокуратуру, суд. Іноді розвідку та контррозвідку – викрадання та підробка документів, різноманітні пропагандистські методи – відверта образа, зневага і навіть прокляття на адресу опонентів. В результаті у програші опиняються всі сторони конфлікту.

Замість поля – болото й корчі

У серпні в редакцію надійшов лист від жительки села Бузаки Камінь-Каширського району Марії Лесік, в якому вона розповіла про інцидент у кабінеті заступника голови Волинської обласної державної адміністрації Віталія Карпюка. Державний чиновник відмовився її прийняти і вигнав з кабінету. Цікаво, що наша дописувачка чомусь не розповіла всіх подробиць земельного конфлікту, який триває уже два роки. Після публікації того листа відразу ж прийшла відповідь:

“Звертається до Вас громада сіл Бузаки і Краснилівка Камінь-Каширського району з приводу статті від 25 серпня «Якби нам таку владу, як у Німеччині». Якби Марія Лесік потрапила в Німеччину, то перед нею не стали б на коліна, а вислали на Соловки, як колись в Радянському Союзі висилали ворогів народу. Тому що вона нечесно забрала свої паї, обманувши односельчан. Вона народилася у 1950-му і 40 років стажу ніяк не може мати, бо колгосп наш розпався в 1996-му. Земельні паї отримали її син і невістка, не пропрацювавши в колгоспі ні одного дня. Марія Лесік на той час була бригадиром рільничої бригади і «липово» внесла в списки свого єдиного сина і невістку. Більше ніхто з односельчан того року народження, як вони, земельних паїв не отримав. Кореспонденту потрібно було приїхати в Бузаки і з’ясувати, за що бореться дописувачка Марія Лесік, а не кривдити  добре ім’я  Віталія Володимировича Карпюка, який не порахувався зі своїм дорогоцінним часом, а приїхав за 150 км і вивчив нашу ситуацію. На зборах пайовиків прийняли одноголосне рішення переділити земельний пай на п’ять частин чесно і справедливо, згідно чинного законодавства. Дякуємо Віталію Володимировичу за його правильний вчинок. Остапук Г.К., Какалюк М.П., Панасюк Н.Н., Лесик Г.М., Остапук М.Ф., Мальчук І.І. Всього 430 чоловік.”

Ось такий гнівний лист отримала редакція. В кращих традиціях радянських часів. Тут і Соловки, і “вороги народу”, і подяка чиновнику за “правильний вчинок”. Автори стверджують, що лист від імені 430 односельчан, але є тільки шість підписів. Це вже перша, ніби дріб’язкова, але неточність.

Ми побували у Бузаках і з’ясували суть справи. Вислухали обидві сторони конфлікту. Молодий сільський голова Микола Панасюк з листопада 2010-го очолює громаду. Він пояснив, що при розпаюванні вся земля колиш-нього КСП „Турія” ділилася на 638 паїв. У сільську раду входить два населених пункти: Бузаки і Краснилівка. Всі селяни отримали одну невелику частинку – 18 соток на колишніх колгоспних городах, там, стверджують люди, найкраща земля, а решту – де вже попаде. Може бути й на болоті чи корчах. Але чомусь так сталося, що декому дісталася й інша, значно більша, частина добротної землі, приблизно 1,5 гектара. Тільки в кінці 2009-го, коли стали визначати межі ділянок на місцевості, все й розпочалося. Більшість громади побачила цікаву закономірність: кращу земельку отримали люди, наближені до тодішньої сільської влади: сват, кум, брат. Дивним чином близьким родичам поряд потрапляли два паї на хорошому полі. А іншим – шмат болота з корчами.

Відразу розгорівся ще один конфлікт. Коли ділили землю, то деякі жителі Бузаків отримали її під краснилівськими хатами, з чим категорично не погодилися краснилівці. Там справа вже доходила до бійки і довелося викликати міліцію. Тому біля Краснилівки ще жодного пая не виділили в натурі, на місцевості. Адже з таким розподілом тутешні люди категорично не згідні.

– Ваша дописувачка отримала якісну землю, як і її чоловік, син та невістка, – розповідали обурені люди, які зібралися в сільській раді.

– У списках чимало різноманітних виправлень та підтирань. Ми тут тільки з листопада минулого року почали з’ясовувати істину. Відкрита кримінальна справа за підробку документів, – пояснює сільський голова і показує списки, в яких дійсно є виправлення.

– Ми – 430 пайовиків, боремося за справедливість. В мене стаж 33 роки. Важко працювала в колгоспі, – розповідає одна з авторів гнівного листа Ганна Остапук, – а мене «загнали» в корчі.

Відома на всю Україну трудівниця Меланія Горбачук продовжує:

– Ми вже два роки не сіємо і не садимо. Кращі землі в нас забрали собі і своїм прихильникам та підспівувачам.

Учасник війни Никифор Мартинюк відпрацював у колгоспі 47 років:

– Тепер не маю паю. У нас так вийшло: хто чесно працював усе життя – залишився без землі.

Бої без правил

Щоб бути об’єктивними, ми вислухали протилежну точку зору. Зустрілися з Марією Лесік й іншими учасниками цього конфлікту. Адже саме їх звинувачують односельчани в нечесності.

– Якщо ми зараз не розпаюємо землю, то її заберуть в державу, – пояснює Марія Лесік. – Ми хочемо отримати державні акти, більше нічого. Жеребки тягнули у 2005-му. До цього часу можна було розібратися із землею.

– Нинішнього голову вибрали за землю. Він і затіяв цю колотнечу. Я була 15 років секретарем. Кожному старалася зробити добре, і до землі ніякого стосунку не мала. А з мене зробили дурну і назвали ворогом села. Зі мною так підло поступили. Я розчарувалася в людях. Вони мене вже дістали, – каже про своїх односельчан колишній секретар сільської ради Надія Мальчук. – Не слухайте нікого. У 2005 році всі селяни були в клубі і тягнули номерки, які лежали на столі. Чому тоді всі мовчали? У мене є „Постанова про відмову у порушенні кримінальної справи”, „За фактом підробки протоколів зборів власників сертифікатів на земельні паї колишнього КСП „Турія”, підписана прокурором ра-йону 11 серпня цього року.

Микола Барилюк з тих, кому дісталася краща земелька, не шкодував епітетів для своїх опонентів:

– Я тричі виставляв свою кандидатуру на сільського голову, але всім керує група людей. Вони вигнали батюшку, нині покійного, з села. Спочатку дружили, разом пили, а потім вигнали. Ще казали: нам треба розібратися із земелькою і візьмемося за школу. Люди вже увійшли в азарт. Така в них натура.

Наскільки я зрозумів, ця група – просто якась поліська „Чорна кішка”, що засіла в Бузаках, скоро буде всім Камінь-Каширським районом заправляти, а там, дивись, і до Луцька доберуться…

На мою репліку, що в селі розпочалися бої без правил, пан Барилюк погодився і сказав, що це вже давно триває.

Кожна сторона земельного конфлікту намагалася нас переконати, що тільки вони важко і сумлінно працювали в колгоспі, а їхні опоненти – хапуги і злодії. Нам газетної площі не вистачить, щоб хоча б частково згадати те, що довелося почути у Бузаках. Стільки агресії ще не доводилося бачити.

Побували в селі представники районної і обласної влади. Після чого було прийнято рішення відмінити несправедливий, як вважає більшість селян, поділ. Але третина власників, понад 150 людей, не збираються здаватися і віддавати свої паї. Більшість, майже 430 селян, вважають себе обдуреними та обділеними.

Село Бузаки – це невеличка модель загальної ситуації в Україні. Ми бачимо, як одні олігархи в інших намагаються забрати „фабрики, заводи, пароходи”, використовуючи при цьому будь-які  методи і засоби. Нехай вже багаті й зажерливі, яким всього мало, гризуться між собою. А то бідні люди, які все життя разом працювали в одному господарстві, мешкають по сусідству, раптом стали лютими ворогами.

Важко уявити, що розпочнеться в українських селах, коли землю можна буде продавати на законних підставах.

Сільська рада вже отримала офіційний документ – розпорядження голови Камінь-Каширської райдержадміністрації Івана Вовка про перерозподіл земельних часток (паїв) колишнього КСП «Турія». Ним же скасовано попереднє розпорядження від 9 лютого 2009 року №40 «Про передачу в натурі (на місцевості) земельних ділянок у приватну власність власникам земельних часток (паїв) колиш-нього КСП «Турія». В селі створили земельну комісію для проведення перерозподілу.

Ми не збираємося ставати на чийсь захист. Остаточну крапку в цій справі поставить суд і головним арбітром буде закон. Але розлючені, розгнівані люди забули, що є ще й суд Божий, перед яким також доведеться відповідати. Були пропозиції освятити село та обійти хресним ходом ті злощасні паї, через які люди стали непримиренними ворогами. Слушна порада, тільки щось не поспішають її виконувати, напевно, не вірять, що це допоможе примиренню.

Насамкінець хочу нагадати, якими словами розпочинається один з найсильніших за своєю психологічною напругою творів в українській літературі – повість “Земля” Ольги Кобилянської: “Кругом нас – якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша...” Це написано у 1901 році. За минуле століття та прірва у душах українців стала ще глибшою та страшнішою. Невже знову брат піде на брата?

Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область

 

• Нравится
•