У центрі села Ярунь, що в Новоград-Волинському районі, ріже очі обгорілий зруб хати. У ній мешкала Жанна Банкер (1960 року народження), котра нині відбуває довічне ув’язнення. Будинок згорів недавно, місцева влада хотіла розібрати згарище, але старша Жаннина дочка, що живе в Росії, не дозволила. «Не руште, – сказала по телефону, – нехай стоїть!» Невже, щоб нагадувати про жахіття, які потрясли ярунців два роки тому?
Хоча село це величеньке (колись навіть райцентром було), тут важко щось утаїти, бо «всі один одного знають, всі все бачать і чують». Жанеттою цю даму називали позаочі – надто вирізнялася серед односельчан. Але не імпозантністю чи жіночою граційністю, а дивакуватою поведінкою. Наприклад, тримала вдома понад десяток псів і, кажуть, шкури з них використовувала собі для пошиття одягу. Але найбільше дивувало ярунців те, що Жанетта не пускала до школи двох своїх дочок. Правда, для старшої Лесі (що мешкає нині в Росії), наймала вчителів, які приходили додому, а от меншу, Сінільгу, вже сама навчила читати-писати. Жанетта забороняла дівчинці взагалі виходити з двору на вулицю, а коли і брала малу із собою на село, ведучи за ручку, то ховала від людей її обличчя – щоб не зурочили. Дивує й ім’я дівчинки, екзотичне для цих країв. Коли прийшла реєструвати новонароджену в сільраді, їй радили назвати доньку якось «по-нашому». Та жінка вперто вимагала записати саме Сінільгою: мовляв, недавно книжку гарну прочитала, в якій героїня так звалася.
Сінільгу Жанетта народила вже від другого чоловіка (із сусіднього села був), а Лесю – з росіянином, котрого привезла в Ярунь після нетривалого перебування в сусідній державі. Недовго прожила з ним. Виховувала доньку сама, доки не знайшла другого супутника душі і серця. Та й він протримався недовго в парі з дивною жінкою і якогось дня зник у невідомому напрямку. Жанетта, очевидно, цим особливо не переймалася, якщо не зважати на клопотання, аби батька Сінільги визнали пропалим безвісти. І таки добилася цього. Звичайно, не просто так, а щоб отримувати допомогу на дитину від держави.
Згодом люди подейкували, що до зникнення Сінільгиного батька доклала рук сама Жанетта. Адже, крім дивакуватості, вона прославилася в Яруні ще й як жінка корислива та злопам’ятна. Мала своє помешкання. Та коли померла її мати, котра жила зі старшим Жанеттиним братом Сашком у половині будинку, який той поділив зі своєю колишньою дружиною та дочками, перебралася в їхню половину. Прогнала брата скитатися по селу (він чоловік м’якосердий був та ще й випивав). Виявляється, перед смертю старої Жанетта змусила її підписати дарчу на півхати на своє ім’я. Отримувала вона і пенсію «інвалідську» за Сашка в банкоматі. Але брат написав заяву, щоб листоноша віддавала гроші лише йому на руки, і сестра через це дуже розгнівалася…
Коли в селі почали пропадати люди, спершу ніхто тому особливої уваги не надавав. Жанеттиного чоловіка не стало – нічого дивного, уже не перший її покинув. Зникла сімнадцятирічна дівчина Алла – також ніхто не шукав, бо була з неблагополучної сім’ї, жила то з батьками, то зі старою бабусею. Ті казали, що, мабуть, поїхала в Миколаївську область до родичів. Потім зник з-перед очей Сашко, безталанний Жанеттин брат. Раніше то біля одного генделика тинявся спозаранку, то біля іншого, то біля хати коханки своєї люди його здибали, а тепер ніде не видно. Шукати бідолаху теж не квапилися. Дочка його, правда, якось запитала в Жанетти, чи не бачила.
– А він дрова поїхав заготовляти в Пилиповичі, – відповіла на те.
Племінницю Наташу відповідь задовольнила, проте неспокій чомусь не полишав її, бо несподівано однієї ночі приснився їй батько – такий гарний, чисто помитий і поголений.
Невідомо, як би розгорталися події далі, але якогось вересневого дня 2009 року в сільраду надійшов надрукований на принтері анонімний лист приблизно такого змісту: «Жанна вбила свого брата й закопала на жидівських могилках». Голова сільради, прочитавши донесення, викликав міліцію…
Злочини Жанетти навряд чи вдалося б розкрити, якби міліція не вийшла на її подругу Тетяну, поведінка котрої декому із сусідів видалася дивною: викидала гній з хліва в інше місце. Коли жінці влаштували допит, вона одразу зізналася: під гноєм був закопаний Сашко…
Наприкінці літа Жанетта виманила брата за село, щоби поміг її знайомому з Дідович яму викопати – нібито корову здохлу зарити. Місце відлюдне було. Крім волоцюги Петра Ш., котрого Жанетта не вперше використовувала як «тяглову» силу, пішла на покинутий єврейський цвинтар і Тетяна. Коли яма була готова, Жанетта з Петром сокирою та лопатою убили Сашка, облили бензином і підпалили, а обгорілий труп закопали. Але ярунська відьма, видно, носом учула, що хтось-таки підгледів їхній злочин, тож через кілька днів з подругою трупа відкопала й переховала на Тетяниному городі під хлівом. А щоби певніше було, Жанетта наказала своїй спільниці прикидати те місце гноєм.
Під час слідства випливла і друга чорна справа Жанетти – вбивство неповнолітньої Алли, яке вона вчинила в травні того ж року. Труп також спалила…
Алла дружила з Сінільгою. Саме вона вивела ув’язнену у своєму дворищі дівчинку на люди, водила її в сусіднє село на дискотеку. Там Сінільга познайомилася з хлопцем, закохалася в нього, а він вибрав Аллу, котра невдовзі від нього завагітніла. Жанетта про це дізналася, розгнівалася й розправилася з Аллою. Подейкують, що вбивця розрізала живіт своїй жертві, аби пересвідчитися, чи вона вагітна. Жанетта показала місце, де закопала вбиту після спалення. Що знайдені кістки – справді рештки тіла пропалої Алли, визначила експертиза.
Під час обшуку в Жанеттиній хаті знайшли список односельчан – ймовірних наступних жертв ярунського Чикотила в спідниці…
Галина Миколаївна Гурбан багато років пропрацювала в сільській раді діловодом, знає фактично всіх ярунців – від малого до старого. Не виняток і Жанетта:
– Ця жінка неадекватної поведінки. Легко вступала до розмови з будь-ким, до кожного могла знайти підхід, пролізти в душу. Бо вона, я впевнена, читала чорну магію. Тетяна – моя колишня невістка (дружина молодшого брата). Після розлучення вона почала горнутися до Жанки. Якось я перепинила її та й кажу: «Не дружи з нею, не приведе це до добра!» «А з ким мені дружити?» «З ким хочеш, тільки не з Жанною!» Не послухала. Ото зберуться вони (ще Жаннина покійниця-мати була) – та й шушукаються на веранді. Дошушукалися. А коли трапилося те лихо, мене слідчі за поняту брали. Я питала Тетянину меншу дочку, яку книгу мати читала – білу чи чорну магію. Дівчина відповіла, що білу. Отже, якщо читала білу, то й чорну їй Жанка давала. Алла справді дружила із Сінільгою. Жанна якось приходила в сільраду й запитувала, чи платитимуть Аллі допомогу, якщо народить. Ми ще дивувалися, навіщо це було їй. Коли вона таке з рідним братом зробила, то я думала, що і свого чоловіка зжила зі світу. Але несподівано, уже після суду, він дав про себе знати – з-під Києва, де весь цей час «бомжував». Чому не повертався в Ярунь, важко сказати. Може, боявся Жанни…
Справа «Жанетти-маніячки» пройшла всі судові інстанції, в тому числі і Верховний Суд, але вирок залишався незмінний. Головну дійову особу покарали довічним ув’язненням, її помічнику, волоцюзі з Дідович, дали дванадцять з половиною років, подрузі Тетяні – два роки та шість місяців.
Екс-невістка сільрадівського діловода вже відбула два роки свого покарання й, зі слів Галини Миколаївни, поводила себе у виправно-трудовій колонії належно. Тож сподівається вже нинішньої осені повернутися додому завдяки амністії. Як цю жінку сприймуть у селі – як учасницю жахливих злочинів чи жертву «магічного» впливу Жанетти – покаже час.
Ігор Славич,
Житомирська область
Comments: |