Cкільки сліз я пролила за дев’ять років! Думаю, що не я одна. В нашій країні роботи нема, тому люди вимушені шукати її по світу. От і мій син поїхав на заробітки – хатинка розвалюється, четверо діток, може хоч на корівчину ще заробить… Та й до цих пір його нема… Вже й на «Жди меня» декілька разів писали…
Найменшій дитині був рочок. А тепер уже вона буде навчатись у 5-му класі. Батька знає лише по фотографії. Так от, я хочу, щоб ми усі жили в такій країні, де є для кожного робоче місце, щоб не їздити по світах. Щоб діти росли з татом і мамою, а не так, як тепер: або без батька, або без мами, або й без обох взагалі.
Щоб не їхати «за довгим рублем» кудись, а щоб усі могли працювати у своїй країні, а не на чужих панів…
Щоб не розбивались сім’ї і діти щоб усі були щасливі разом з батьками.
Н. МАНТИК, 64 роки, с. Середня,
Баранівський район,
Житомирська область
Comments: |