З тещею посварив… слимак
Я недавно одружився і намагався бути зразковим чоловіком та зятем. Тому, коли дружина і теща чистили опеньки, підсів до них і взявся допомагати. Все йшло добре, як раптом теща пронизливо закричала:
– Ай, ай, що це?!… Дивіться, це гадюка, заберіть її!
Виявилося, що під “капелюхом” гриба причаївся слимак, і то досить великий. Я почав заспокоювати тещу:
– Та це ж звичайнісінький слимак, істота дуже чиста, якщо він сидить на грибі, то його можна сміливо їсти…
– Гидота, – сказала вона.
– Ніяка не гидота, якби він навіть засмажився з грибами, ви б не відчули на смак, чи це гриб, чи сли…
У тещі раптом посіріло обличчя, вона якось неприродно рівно встала, затулила долонею рота і, похитуючись, пішла у ванну. Незабаром звідти почулись характерні звуки. Тут на мене накинулася дружина:
– Ну, і що ти наробив, телепню безголовий? Як можна таке ляпати язиком, мене саму вже нудить, а мама взагалі…
– Ой, справді, є від чого! Я десь читав, що у Китаї їх сирими їдять, поллють оцтом і хрумають…
Тут дружина закрила рота долонею і метнулася у ванну, з якої вийшла розгнівана теща.
– А щоб тобі, щоб тобі!… – Вона важко дихала, намагаючись знайти дошкульну фразу. – А щоб тобі!…
– Вдавився слимаком, – підказав я їй, на мою думку, досить в’їдливу фразу. Теща охнула і сповзла по стіні на підлогу. Тут я злякався не на жарт. Удвох з дружиною ми не без труднощів перенесли тещу на диван, жінка якось привела її до тями.
– Він ще тут? – кволим голосом запитала.
– Хто, слимак? А я його дав котові, – сказав я.
Тут теща раптом сіла на диван і майже чоловічим голосом заревіла:
– Ге-е-еть, поганцю! Геть з моєї хати, щоб духу твого тут не було!
– Ти чув? – сказала дружина крижаним тоном.
Я знизав плечима, склав свої скромні пожитки у спортивну сумку і, не попрощавшись, пішов. В душі сам собі подякував, що не встиг продати свою холостяцьку квартиру.
– Нічого, нічого, – подумав, – за кілька днів сама прилетиш…
Проте дні минали, я вже почав звикати до холостяцького життя… І одного дня отримав повістку до суду. Дружина під тиском тещі таки подала на розлучення.
У залі суду людей було мало. Тещі надали слово, і з її промови виходило, що я садист, збоченець і взагалі хотів її убити, що з таким монстром жити під одним дахом ні вона, ні дочка не бажають. Дружина, правда, мовчала. Потім суддя, приємна жіночка, надала слово і мені. Я почав весело, намагаючись обернути все у жарт, але коли я дійшов до місця, де слимак міг би втрапити в баняк, суддя раптом зблідла, вихопила з рукава хустку, приклала до вуст і почала важко дихати. Хтось подав їй склянку води, яку вона відхилила і жестом запросила інших суддів у кімнату для нарад. Радились вони недовго, суддя якимсь напруженим голосом заявила, що вона дуже співчуває моїй дружині і тещі теж, але, на жаль, розлучити нас не може, бо немає відповідної статті, де б говорилось про… про… Тут вона знову витягла хусточку, а папір передала помічникові. Той кинув на мене суворий погляд і сказав, що суд вимагає від мене дати слово, щоб я в присутності тещі ніколи не згадував ніяких земноводних. Ну, звісно, слово я дав. Стосунки з дружиною якось налагодились, а от теща робить вигляд, що мене взагалі нема на світі. Дивиться на мене, ніби через прозоре скло.
Отакий клопіт. А ви кажете сли… Ой, я ж дав слово…
Кузьма Деркач-Непричесаний
| Comments: |
