Цю історію розповів мені один старий вчитель, який вже давно помер. У 1930 році він закінчив учительську семінарію в Чорткові. Роботу отримав у якомусь глухому селі на Волині. Тут був старовинний шляхетський будинок, у якому доживав віку якийсь старенький граф, що не любив ніякого галасу. Були ще православний священик, староста і вчитель. Десь наприкінці січня кур’єр привіз графу повідомлення, що з Варшави має прибути група урядовців полювати на кабанів. Господаря просили організувати селян для загону звірини. Для людей це була звична робота – таких кампаній бувало по кілька за зиму. Отож у призначений день поїхали декілька селян на санях до найближчої станції, забрали гостей з Варшави і розмістили їх у графському домі. Наступного дня вдосвіта всі поїхали на полювання. Вчителеві випало їхати у компанії двох молодих адвокатів, які тримали себе дуже пихато і майже ні з ким не розмовляли. Вчитель запам’ятав їх по тонких, як нитки, вусиках і добрих бельгійських карабінах. Один з них навіть зволив помітити вчителя. Іронічним тоном він запитав: “То пан тут працює вчителем? Гм!..”
Коней поганяв дебелий дядько у високій смушковій шапці і в кобеняку з капюшоном, з якого виднівся якийсь папірець. Один з адвокатів зацікавився, що це, і вийняв, як з’ясувалося, шматок ковбаси, загорнутий у папір. Адвокати її з’їли, а за кілька хвилин один з них наказав візникові: “Ей, хлопе, стуй і зачекай ту на мнє”. Пішов за дерево і випорожнився на той папір, акуратно все загорнув і непомітно поклав дядькові у капюшон. Адвокати хитро посміхнулися і потерли руки.
Полювання було вдалим. Підстрелили кількох кабанів, м’ясо одного готувалося в одному казані, в іншому грілася капуста, потім все змішали (вийшла польська страва бігос) і почався бенкет. Варшавські пани їли з тарілок виделками, пили коньяки і горілку, мужики їли з полив’яних мисок дерев’яними ложками і пили самогонку. Потім пани запропонували обмін напоями. А дядько, що привіз адвокатів, стояв біля казана, де було ще чимало бігоса, і великою ложкою розмішував його.
– Що ти там шукаєш? – гукнув хтось. – Набирай у миску та й їж!
– Та знаю, – відказав дядько. – Я туди вкинув шматок ковбаси і ніяк її знайти не можу. І куди вона, в біса, поділася?
Бідні адвокати! Вони розгублено подивилися один на одного, аж щелепи у них відвисли.
– А нєх то шлях трафі! – пробурмотів один.
– У чому справа, панове? – запитав хтось з гостей. – Чи вам бігос не смакує?
– Смакує, все добре… добре, – відповів один з тих адвокатів, але до бігоса вони більше не торкалися.
– Отака історія. Як кажуть, не копай яму комусь…
Записав Кузьма ДЕРКАЧ-НЕПРИЧЕСАНИЙ,
м. Чортків, Тернопільська область
Comments: |