Любов у… «ящику»
Петро не був у рідному селі років десять. Ходив у далекі плавання. Набачився у світі такого, що його землякам і в снах не виділося. І дамочок всяких бачив, і частенько тішився з ними, в гріхах потопаючи. Бо ж мав уже дружину, діточок двоє. Жили вони у великому місті, вірно й терпляче чекали, коли їхній татусь додому приїде. Повертався Петро з подарунками. І якось не помічав, коли ті відпустки закінчувалися. Так і не міг вирватися до матері у своє маленьке село на Волині.
Та врешті таки вибрав кілька тижнів. Приїхав. Мати рада-радісінька, бігає, мов літ на десять помолодшала. Хоча син одразу помітив, що й зморщок на обличчі у неньки побільшало, і сивини у волоссі. І слово за словом, обмовилася, що хвороби все частіше дошкуляють. Син співчутливо все те сприймав. Але як тільки на вулицю вийшов, відразу все те забув. Довкола все таке рідне. Дитинство, юність пригадав. А тут іще назустріч Галя, його перша любов, кудись чимчикує. Петро від матері знав, що вона була замужем і вже встигла розлучитися. Зупинилися, привіталися. А Галька так і стріляє карими очицями, так і манить до себе, мов магнітом притягує. Незчувся, як випалив:
– Приходь до нас увечері, так поговорити хочеться, молодість згадати…
– А що, прийду, – відразу ж погодилася Галя.
Мати з вікна бачила, як син з нею розмовляв. Тож коли Петро повернувся, старенька попередила:
– Не сором мене перед людьми. Усі в селі знають, що ти жонатий. Не водися з Галькою.
– Добре, – поспішив заспокоїти її Петро. – Але я запросив її до нас на вечір, хочеться ж поговорити у затишній обстановці, – лукаво усміхався до матері.
– Щоб і ноги її тут не було, – суворо мовила мати. – Завтра всеньке село гомонітиме…
– Гаразд, гаразд, все буде так, як ви хочете, мамо.
А сам аж горів від нетерплячки, від однієї думки, що сьогодні з Галею покохаються. Яких тільки краль він у світі не бачив! А недосяжна в юності кохана дівчина завжди стояла перед очима.
Не встигло й стемніти добре, як Галя вже у воротах стояла. Мати саме корову доїла. Петро вхопив Галю за руку, у сіни потягнув, а там – по драбині на горище. А на горищі – як на горищі: все, що в хаті зайве, закидають туди. В кутку Галя з Петром наткнулися на великого ящика. Навіть не задумувалися, як він там опинився. Намостили туди всього, щоб м’яко і тепло було. І поринули в любощі до ранку.
Ще до сходу сонця випурхнула Галя з Петрових обіймів. Петро тихенько в хату зайшов, шаснув у м’яке, застелене матір’ю ліжко. Спав довго, як з похмілля. А за сніданком мати не втерпіла, запитала:
– Таки ходив до Гальки?
– Ні, мамо, вона сама прийшла.
– І де ж ви цілу ніч волочилися?
– А ми не волочилися, ми у нас на горищі прилаштувалися. Там такий великий ящик стоїть…
– Ах, ви ж безсоромники! Це ж я собі труну приготувала, щоб було тобі в чому на той світ мене спорядити. З того “ящика“ треба ж буде мені на суд Божий іти. А ви ото цілу ніч там грішили!
Олена ЧАБАН,
смт Стара Вижівка,
Волинська область
| Comments: |
