Передвиборчий конфуз
Наближалися вибори. Ледь вміщаючись в крісло, сидів сільський голова. Позіхав, прикривав рота рукою, сопів і вовтузився. Яку позу не прийми, а щось путнє, як виграти чергові вибори, у голову не лізе. Думки снувались, але не знаходили реалій на підтвердження.
Німо втупився голова у вікно, за яким уже здавала позицію зима.
– О, ідея! Порятунок! – незчувся, як вихопилося.
Вискочив голова з приміщення, намацав під вікном біля сільради почорнілий скособочений парканчик. Той тримався лиш на чесному слові, до першого вітру. За декілька скликань так і не дійшли до нього руки. “А тепер ми один одного виручимо, ой-як виручим. Ще побачать...” – розмірковував голова. Подумки зібрав бригаду: той проштрафився, тому добре зробив – послухаються.
...Гриміли ломами по мерзлій землі, лопатами рили траншею. Новий парканчик має бути міцним і надійним. “Але чим закидати траншею?” – наштовхнувся на нову проблему голова.
На виручку прийшли доброзичливці з бригади:
– Анатолію Петровичу! Та чого сушити голову. Ціла ваша комірчина забита скляною тарою. Ого-го, які хати міцні будують з пляшок, а то якась траншея.
Днів два вигрібали з комори тару. Радів голова: пригодилось.
Та, як згодом виявилося, немає грошей на цемент. Знов задивився голова у вікно. Люди спішать у сільраду. Тому довідку, тому земельку...
Старенький дід Дмитро, який ішов до голови по дрова, нагнувся над траншеєю і, кийочком перебираючи тару, став вивчати її колишній вміст.
...Наступного ранку глянув у траншейку голова, а вона чиста: ні пляшечки тобі, ні осколочка. Пропали вибори...
Анастасія ПІСОЧНА,
Волинська область
| Comments: |
