Від нашого столу – вашому
Подібний випадок, про який нагадала читачка А.Степанюк своїм спогадом “Ікру їли ложками”, трапився й зі мною. Коли заходить мова про минуле, згадую його не раз, щоб заперечити байку тих, хто вважає: ми були на порозі комунізму, тільки не знали цього! І посміятись над самим собою, тодішнім. А тоді ми про багато що лише чули, бо все було дефіцитом, як і ота ікра у ресторані, і ціни на неї.
Був це рік, мабуть, 1968 чи 1969. Зустрічаємо у Луцьку з дружиною свого однокурсника Женю Войтовича з Небіжки. На радощах (не бачилися ж бо кілька років!) вирішуємо зайти у якийсь заклад громхарчу. Найближчий з них – кафе “Берізка”, що неподалік Будинку офіцерів. Замовляємо салат, по “другому” і півлітри “Столичної”, а ще дивимось – диковинка: ікра! Ну, чому б не спробувати на радощах? По бутерброду з ікрою з’їли, закусили, поговорили… Вже й розраховуватися час. Почули рахунок – й переглянулися: звідки така сума? Зрозуміли пізніше, що ціна була не за 100, а за 10 грамів. А ікра ж майже вся залишається, бо замовляли сто. Не врахували ні потреби, ні ціни. Але що робити – не забирати ж із собою? Розраховуємось…
Аж тут заходять відомі літератори Іван Чернецький, Петро Мах, чоловік з п’ять добре знайомих Войтовичу митців. І миттєво виникає ідея: від нашого столу – вашому, як тепер кажуть. І сусіди по столу, спасибі їм, не відмовились…
Так що задум офіціантки зекономити ікри не вдався, а нам, які мали щастя жити тоді, при “недорозвинутому соціалізмі”, це було уроком, а тепер приводом для веселого спогаду.
Валеріан ТИНЧУК,
м. Ківерці
| Comments: |
