Свіжина у пана
Вся родина – біля великого столу, що аж гнеться від наставлених страв.
– Ну, і для чого було купувати ті ковбаси, якщо кабанчика мали вчавити? Всі гроші підуть на розкоші, трясця його мамі, – бурмотить старенька Юстина, поки дочки та онуки прибирають зі столу порожні тарілки з-під свіжини, картопельки, домашніх солінь та ніким нечіпані куповані нарізки.
– Давайте Сірку віднесемо – хай хоч він подякує! – гигочуть правнучата, висипаючи горохом з-за столу на вулицю.
– То тільки для нього й ласощі, – з посмішкою погоджується бабуня. – Зараз кишки начинимо – ото буде ковбаса!
– Та вони вже начинені, – піджартовують внучаті зяті.
– Еге ж, начинені. Як у того пана, – посміхається про щось своє бабуня.
Всі принишкли в очікуванні нової байки, а пауза – ну, як по-станіславському!
– Та що ж там у того пана? Чи забули?
– Те ж, що й у всіх, – не піддається на розкрути бабця Юстина.
– Та вже розкажіть, – підключаються доньки з онуками.
– Та що там розказувать? – для годиться впирається оповідачка, але зразу ж і продовжує. – Пан у нас був, як у всіх, але трохи з фокусом. Якось закололи йому кабана, він зібрав нас, селян, та й мовить: “Старію я, час і про душу подумати. От для вас: чи скупий я був?” Люди мовчки переглянулись, але ж сказати мусять, та ще й те, що він хоче: “Та ні, щедрі були, пане!” Пан вдоволено повів далі: “От і сьогодні беріть кабана, хто який шмат уподобав! От нічого не шкодую! Тільки одна умова: що взяв – те й віддав. Хочеш свинячу ногу – бери, тільки віддай на заміну свою, хочеш вухо – ріж, але разом і своє. Справедливий обмін? Справедливий! Ну, то налітай!” – і заклично розвів руками.
Селяни пойорзали, потупали на місці, познизували плечима: дійсно – й узяв би, та печеться, – і почали помалу розходитись.
А пан ще більше розходився: “Ви куди? Вже віддам всю тушу, якщо котрийсь бодай щось виміняє!”
Краще б він того не казав! Повертається від натовпу циган наш, Яшко, та каже до пана: “Я готовий! А не піддуриш?” Пан тільки заіржав: “Я ж не циган! А ти вже міняй!”
Циган підбочився, роззирнувся на всю братію, підійшов до кабана – і спереду, і збоку, і ззаду, задер небіжчику хвоста і… видлубав кавалок “добра”, а тоді до пана: “Тепер – ти в мене!”
Ми не зразу й второпали, а тоді як розходились реготати, та тільки хто заспокоїться, то як зиркне на сусіда, і по-новому, мало не лусне! Так-то циган з паном мінявся!
Коли сміх та коментарі замовкли, хтось запитав:
– А як же кабан: віддав його пан циганові чи ні?
– Віддав, все до краплі, що з-під хвоста випало! Такі вони, пани, були колись, такі вони й нині.
С. МАРЧУК,
м. Коростишів-2,
Житомирська область
| Comments: |
