В одне із сіл Любешівського району приїхав новий молодий священик родом з Львівської області. Спочатку, як і завжди, все було прекрасно. Багато людей ходили на служби, зібрався чималий хор. Але як розпочалися роботи на полях, селян у церкві поменшало. Коли ж картоплю стали викопувати, то з церкви почали “зникати” один за одним хористи. Священик ледве не сам служив Божественну літургію. Отець сердився і сварив своїх підопічних, коли не було кому співати. Вони виправдовувалися і просили вибачення:
– Батюшко, вся картопля стоїть у воді, тож ми поїхали вибирати її всією сім’єю. Та й почали її витягувати, щоби вся не погнила. І після того всі ми заробили хєри, а діти як захєрили…
Священик, не дослухавши, почервонів і відвернувся вбік. Він уже більше не питав людей, чому вони перестали ходити до церкви. Але ті знову підходили до отця:
– Батюшко, така хєра до всіх нас учепилася після тих картопель…
Той слухав-слухав і нарешті не витримав:
– Як можна у святому храмі говорити такі непристойні слова? Хіба не можна якось інакше розповісти, що з вами сталося?
Парафіяни не зрозуміли настоятеля. І тільки пізніше, при розмовах з чоловіками, отець насмілився запитати, чому люди весь час перед ним говорять непристойні слова. Всі розсміялися і пояснили:
– Словом “хєра” ми називаємо хворобу, від слова “хіріти”, тобто слабувати, хворіти. Просто по-сільському воно так звучить.
Молодий священик усе зрозумів і більше не дивувався чудним словам поліської говірки.
Олеся ГЕРЕНЧУК,
Любешівський район,
Волинська область