Не той цап

Я і двоє моїх товаришів – Іван та Андрій – працювали на Кременецькому цукровому заводі. Якось під час обідньої перерви ми вийшли зі столової заводу покурити. А поряд пролягала дорога. Отож, стоїмо собі, розмовляємо, жартуємо з перехожими. Аж бачимо, якась молодиця тягне на мотузці козу й не може її втримати. Коза то йде, то стає, наче нас злякалася. Та ось нарешті жінка тварину до нас досунула та й питає:
– Доброго дня, хлопці. Чи не підкажете, де тут у кого цап є для моєї кози? Я вже довго мучусь і не можу для неї “жениха” знайти.
Мій товариш Ваня, з яким служили разом в армії, мав славу жартівника. Ось і цього разу не втримався і проявив свою “майстерність”. Каже жінці:
– Он бачите, хати стоять, – показав на моє село. – Там є добрий цап. Ведіть козу туди. І як почнеться крайня вулиця – то вам до третьої хати справа. Вийде до вас дядько, у нього і запитаєте.
Жінка подякувала Вані за пораду і потягнула козу у напрямку села. Ми з Андрієм не втручалися у його розмову з молодицею. Тільки-но вона відійшла, я й кажу Івану:
– Навіщо ж ти жінку обманув? Я точно знаю, що там немає ні в кого козла.
– Нічого, хай веде, – відповів Іван. – Ти що забув, що в твоєму селі є Павло Цап?
Ми трохи посміялися з хлопцями та й пішли на робочі місця.
Увечері прийшов я додому, а мої домашні і сусіди стоять на вулиці і весело щось обговорюють. Як виявилося, їм якась жінка розказала, як одна молодиця приводила до Павла Цапа козу. А було це так. Павло підійшов до воріт та й питає у жінки, чого вона хоче. А молодиця йому:
– Дядьку, скажіть – у вас цап є?
– Я Цап, – відповів Павло.
– То ви не жартуйте, бачите – я до вас козу привела.
Павло зрозумів, що то хтось з ним так пожартував, розсердився і прогнав молодицю від своїх воріт.

• Нравится
•