«Мені 60, а коли його побачу, літаю, як на крилах»
Ніколи не думала, що буду писати в газету, а особливо на таку тему.
Я вдова майже двадцять років, збігло життя, як хвиля на воді. Діти повиростали, пішли своїми дорогами, від дому далеко. Маю дочку, сина, зятя, невістку, двох онуків. Дай Боже всім таких дітей!
Мені 60 років. Не думала, що в такі літа щось може зачепити за живе. Майже два роки і дні, і ночі Він у моїх думках та в душі. Він також вдівець, від мене старший на три роки. Знаю, що діти далеко і йому нелегко. Якщо зустрінемось, то обоє ніяковіємо. З людьми дуже швидко знаходжу мову, по життю весела, а з ним, як скаже “Добрий день”, німію, і він так само. Не думала, що в такі роки не можна знайти слів, хоч знаємо один одного змолоду. А після того, як побачу його, літаю, як на крилах, і від того легше.
Стала більше собі приділяти уваги. Може, це кохання?!
Після смерті чоловіка, з яким прожила двадцять років, зі мною таке вперше. Не повірите, раніше ніхто не подобався, подружки не вірили, а я казала: чоловік помер і все із собою забрав.
А тут навіть і подружкам не можу довіритися, все в собі тримаю. Чекаю тільки тих моментів, щоб його зустріти. Як у пісні: “Вот она, любовь окаянная”. Ось таке кохання на схилі літ, навіть і років не відчуваю.
Може, і ще в кого є таке кохання, як у мене.
м. Володимир-Волинський
| Comments: |
