Хворі на ДЦП діти в «Надії» вчаться жити повноцінно
Школяриків з особливими потребами навчає Валентина Трохимчук
Директор Ковельського дитячого садочка Віра Созонівна Чубата розповідає, що цей заклад відкрився ще 1979 року. Спочатку сюди приймали звичайних діток, і лише зі зміною статусу у 1999 році в садочку з’явилися малюки з особливими потребами, тобто хворі на дитячий церебральний параліч. Тепер заклад нараховує п’ять груп загального розвитку і три – для дітей-інвалідів.
У садочку пахне булочками, звідусіль доносяться дитячі голоси. Біля однієї з груп наштовхуюсь на цілу “стоянку” різнокольорових візків. Це найнеобхідніша річ для дітей з особливими потребами.
– ДЦП має дуже багато форм, тому ми не можемо приймати усіх хворих на цю недугу, – каже Віра Созонівна. – Лише згідно із затвердженим переліком. Зараз маємо вісім дітей-інвалідів дошкільного віку та 15 школяриків, найстаршим з яких по 11 років. Вони, залежно від висновків спеціальної медичної комісії, можуть перебувати у нас не тільки до закінчення початкової школи, а й ще довше.
Діти з діагнозом ДЦП, потрапивши в садочок, буквально розквітають: починають потрошки ходити, вчаться писати, читати і рахувати, у них відкриваються якісь приховані таланти. Вони дуже звикають до колективу. Батьки не раз розповідали вихователям про бажання їхніх дітей за будь-якої погоди чимшвидше йти сюди. Треба віддати шану тим, хто щодня витрачає свої сили на їх виховання та реабілітацію. А це не тільки няні, вихователі та вчителі, а й інструктори лікувальної фізкультури та дифектологи, які займаються з дітьми за допоміжною програмою. Напевно, найулюбленішим місцем дітвори є спортзал. Батьки зібралися і купили тренажери, а спонсори три роки тому подарували сухий (кульковий) басейн. Для реабілітаційної мети він просто чудовий: поки дитина вовтузиться у ньому, отримує масаж всього тіла.
Коли в садочку намічається свято – участь беруть усі. Як згадує Віра Созонівна, жоден з вихованців закладу не засміється і не посміє перебити, поки дитина-інвалід розповідатиме віршика чи співатиме пісню. Здорові дітки навіть свою допомогу пропонують, коли когось треба перенести чи візочок на вулицю витягнути. Я більш ніж впевнена, що звідси не вийде морально зіпсованих дітей, які, як це часто можна спостерігати на вулицях, збиткуються над неповносправними.
В свою чергу, через близьке спілкування зі здоровими, діти-інваліди відчувають себе такими ж, не замикаються у своїй біді. Товаришують, є навіть тісні симпатії. Наприклад, дружбою Максима і Насті захоплюється весь садочок: він ледве ходить, натомість має дієздатні руки, а вона, навпаки, добре бігає, а от ручки хвороба покрутила. Ходять діти у другий клас. Обоє – розумники, вчаться на відмінно. Але лише за умови, що вони разом, бо як тільки хтось з них не приходить, у другого наука не йде. Так і сидітиме весь день, дивлячись у вікно…
Мирослава КОСЬМІНА
Фото автора
| Comments: |
