У неділю, в останній день липня, спозаранку йшов дощ. В обі-дню пору на подвір’ї Свято-Покровського храму під парасолями юрмились весільні гості у вишуканих нарядах. Поряд у гумових чоботях із рюкзаками та торбами стояли прочани. Після благословення митрополита Луцького і Волинського Ніфонта богомольці вирушили у далеку дорогу на Почаїв прославляти Господа і просити прощення за гріхи. До найбільшої православної святині історичної Волині Свято-Успенської Почаївської Лаври і другої в Україні (після Києво-Печерської) богомольці з Луцька ходять здавна. Але таке масове і організоване паломництво відбулося вперше. Митрополит Ніфонт висловив сподівання, що це стане доброю традицією, і наступного року 31 липня до Почаєва вирушить ще більше паломників. Дата вибрана не випадково, а з таким розрахунком, щоб прочани прийшли у Лавру п’ятого серпня у день вшанування Почаївської ікони Божої Матері.
Духовним наставником пішої ходи був протоієрей Володимир. Настоятель Свято-Миколаївського храму із села Смолигів Луцького району здійснював ранкові і вечірні молебні та знаходив відповіді на запитання прочан. Направляти богомольців на шлях істинний поводирю допомагали ієродиякон Агапіт зі Старочорторийського монастиря, ієромонах Ілля з Луцького Свято-Покровського храму, ієреї Вадим і Андрій та диякон Василь.
Молитва займала основну частину часу і свідомості паломників. Люди прокидались із молитвою і засинали зі словом до Бога. А хто й усю ніч безперервно молився. Картина, коли одна людина йде і на ходу читає молитвослов, а інша підтримує її під руку (щоб не втрапила в калюжу чи ямку), була типовою. Поодинокі випадки розмов під час руху миттєво переривала “права рука” поводиря тьотя Соня, за-кликаючи усіх до молитви.
У кожного зі ста паломників була своя вагома причина дійти до Почаївської Лаври пішки. Серед прочан були пенсіонери і студенти, дрібні підприємці і солідні бізнесмени, юристи і держслужбовці.
– Треба спасати душу, – зазначив 24-річний Юрій із Володимира-Волинського, який щойно повернувся із заробітків з Польщі. – Не можна увесь час думати про гроші.
Ось це, мабуть, і є головним рушієм, який спрямував прочан до святих місць.
Наймолодшій паломниці… вісім років
Найстарішою паломницею була 73-річна Євгенія. Жінка бадьоро крокувала у перших лавах і несла за плечима сумку. Хоча речі майже усіх паломників їхали у вантажівці, яка супроводжувала групу, восьмирічна донька водія Михайла Катерина була наймолодшою прочанкою. Вона трохи їхала з татком, трохи йшла за руку зі старшою сестрою чи монахами і багато бігала.
Піша хода виявилась неабияким випробуванням для фізичної витривалості як жінок, так і чоловіків. Найбільше страждали ноги. Лікувались народними методами – кропивою і лопухами.
Перших три дні дощ змінювався зливою. Проміжки часу без опадів були короткими. Мої думки у вівторок під вечір озвучив один паломник: ”Це ж треба так нагрішити...” Проте ввечері у селі Іващуки настоятель місцевого храму ієрей Валерій у проповіді зазначив: “Господь не проганяв вас дощем, а випробовував вашу віру.”
Із особливим трепетом паломники молились, впавши на коліна за селом Крижі Кременецького району. Була середа, третє серпня, четвертий день хресної ходи. Паломники минули село, вийшли з лісу і побачили ціль походу – вдалині на Почаївській горі ледь помітно виблискували золотом куполи Лаври.
У воротах святині на паломників чекав ще один приємний сюрприз – їх зустрічав митрополит Волинський і Луцький Ніфонт разом із ієродияконом Нектарієм. Отримавши благословення, богомольці на запрошення лаврської братії попрямували до трапезної на безкоштовний обід. А далі знову була молитва, всеношна, літургія, причастя паломників. Богомольці приклались до чудотворної Почаївської ікони Божої Матері і помолились біля мощей преподобних Іова і Амфілохія Почаївських. У п’ятницю волинські паломники долучились до святкової хресної ходи з Почаївською іконою Божої Матері. Тисячі богомольців безмежно дякували Спасителю і Божій Матері за безцінний скарб перебування у молитві. До Луцька паломники вже повертались на автобусах, які замовив для своїх духовних дітей митрополит Ніфонт.
Спали на підлозі у храмі
Сьогодні паломництво доволі поширене, але у форматі екскурсійно-автобусному. Піша хода – явище рідкісне. Тому не дивно, що прочан з Волині впродовж усієї дороги сприймали з величезною повагою. Зустрічні машини зупинялись, а попутні не обганяли (основна частина маршруту проходила сільсь-кими, польовими і лісовими дорогами). У селах люди переставали поратись по господарству, на десятикратно повторене привітання “Слава Богу” не втомлювались відповідати “Навіки слава Богу” і з любов’ю до паломників проводжали їх поглядами.
Перший яскравий епізод шанобливого ставлення до прочан виник за кілька кілометрів від Луцька. У селі Новостав паломників запросила на своє подвір’я Лариса Липницька. Жінка є прихожанкою Свято-Покровської церкви у Луцьку. Дізнавшись, що піша хода буде проходити повз її хату, наварила вареників і компоту та пригостила мандрівників.
У кінцевому пункті другого дня, селі Миколаївка Млинівського району, почесну місію зустріти паломників хлібом-сіллю доручили 14-літньому Олексію. А Надія Намчук, покликавши на підмогу кумів і сусідок, зварила 30 літрів борщу і чотири відра картоплі, спекла гору пиріжків із вишнями, відкрила енну кількість бутлів із березовим соком та досита нагодувала сотню голодних паломників! Фарфорові (не пластикові) тарілки, мабуть, позичала не в одної сусідки.
На третій день у селі Іващуки на вечерю був приготовлений сюрприз – їжу паломникам привезли з Луцька Тетяна і Тамара. Але сюрприз довелось відкласти на наступний день, бо місцева громада уже накрила столи. А от у середу усі помолились за здоров’я Тетяни і Тамари, поо-бідавши варениками і млинцями.
Ще менше клопоту було із нічлігом. У перший день прихисток духовний і тілесний дала Миколаївська церква у селі Підлозці Млинівського району. У храмі спали усі прочани. Я був не єдиним, кому вперше у житті ліжком стала церковна підлога.
У понеділок у вже згадуваній Миколаївці паломників на нічліг розібрали місцеві. Мене разом з іншими чоловіками дуже гостинно прийняли Олександр і Валентина Горкавчуки, перед-платники газети “Вісник + К”. Ще одні читачі нашого тижневика, Микола і Наталія Варнави відвели паломникам три кімнати у власному будинку в Іващуках. Ночівлі у храмах ще були в селі Будки і у самій Почаївській Лаврі.
З любов’ю у Христі паломник пішої ходи
Микола КОМАРОВСЬКИЙ,
Луцьк – Почаїв
Фото автора
P.S.
Дякую усім прочанам за розуміння і терпіння до моєї фотосправи. Кожен кадр я робив із добрими помислами
Comments: |