Місяць у лісі рік годує

На піщаній поліській землі сподіватися на щедрий врожай із городу не варто. Тож місцеві жителі, щоб наповнити сімейний бюджет, йдуть на заробітки до лісу. Він є чи не єдиним годувальником для багатодітних родин. Тільки ле-дар чи п’яничка в гарячу літню пору можуть лежати в холодочку. А ті, хто хоче заробити якусь копійку, прокидаються зі сходом сонця і до пізнього вечора трудяться, як бджілки.
Не одна поліська сім’я виживає за рахунок лісу. Гриби, ягоди – оце їх гроші, треба заробити, щоб взимку спокійно сидіти на печі. Хоча підприємливих селян і в холодну пору року вдома не застанеш – їдуть на Південь торгувати дарами лісу. Про нелегкі заробітки нам розповідали Тамара та Анатолій Ханейчуки із села Залісся Камінь-Каширського району. Обоє офіційно безробітні, але ж годувати восьмеро діток треба.
– До лісу вирушає троє доньок-школярок. Раніше вставали у ліс о п’ятій годині ранку, бо ж далеко треба йти, а тепер добре, що трактор возить, – розповідає Тамара Павлівна. – Є чоловік, який оптом скуповує чорниці. От він і організовує під’їзд в середину лісу, десь 15 кілометрів в один бік, а ввечері забирає назад. За це йому кожен відсипає трохи чорниць. Всі беруть із собою обід і там цілий день працюють. Минулого року купували ягоди по 15 гривень за кілограм. За день старша дівчина назбирувала 12-13 кілограмів (25 літрів). Важко постійно бути нагнутому й по ягідці зривати з кущика чорниці (гребінками не користуємося), але вибирати нема з чого. В середньому їй виходило по 300 гривень в день. Молодші дівчата, звичайно, заробляють менше. А щоб комарі не їли, мажуться спеціальними мазями, щоправда, вони не завжди допомагають.
– І я теж не сиджу без діла, – приєднується до розмови голова сімейства Анатолій. – Мене наймають у лісництво зсувати дерева. А коли маю вільний час, заготовляю лікарські рослини. Правда, робити це потрібно в певну пору, і я того чітко дотримуюсь, бо інакше зілля буде непомічне. Рядно накошу, на горищі висушу, потім збираю його в пучечки, й мама оптом здає на базарі в Запоріжжі чи Миколаєві, бо там таких трав, як у нас, нема. А пучок коштує чотири-п’ять гривень.
– То й мама ваша причетна до лісового бізнесу?
– Аякже, – всміхається чоловік. – Вона у нас головний спеціаліст. Насушимо в печі грибів, понанизуємо на нитки, і мама взимку везе їх продавати в Запоріжжя. Там живе її брат, у нього квартирує. За зиму робить кілька ходок туди-сюди. Отак копійка до копійки – й назбирається кругленька сума. А якби не ліс, то не знаю, як би виживали.
Сім’я Ханейчуків має просторий двоповерховий будинок. Не один рік збирали на те, щоб розширити й добудувати батьківську хату. Зате тепер у затишних кімнатах є де розвернутись. Всюди чистота й порядок, відчувається рука господині, яка поки всі працюють в лісі, няньчить менших доньок вдома. Окрім того, ще й на городі треба порпатись, бо мають три гектари землі, де, окрім зернових, вирощують картоплю та моркву.
– А як інакше виживати? – роз-мірковує Тамара. – Ще й дві корови тримаємо. Ледарями ніколи не були, і дітей так виховуємо, бо чесна праця не дасть їм загубитися у житті.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
 

До теми
Кошики для ягід – з... хворої сосни
Ще тільки розпочинається сезон лісових ягід, а у Віктора Гордійчука із села Залісся Камінь-Каширського району вже гаряча пора. Біжать до нього селяни за сосновими кошиками. Бо у них не тільки зручно збирати чорниці, а й легко нести додому.
– Я вже з півсотні кошиків зробив – і ще люди з просьбами йдуть, зізнається Віктор Олександрович. – Дерево має бути тепле і мокре, а не холодне і сухе, інакше потріскає, і вся праця піде нанівець. Приношу з лісу – на піч кладу грітися.
Сосна, яку використовує, неодмінно має бути «губата» (себто, хворіти – мати гриб «губку»). Така, як правило, росте в болотистій місцевості, де є ягідники. Інакша не подереться на смужки.
Віктор Олександрович – єдиний майстер у своєму селі. Розповідає, що до цієї справи його 30 літ тому заохотив один дідусь. Відтоді й не покидає її. Кошики робить для різних потреб, різних розмірів: кому на гриби, кому на ягоди, а кому й на картоплю, щоб могли по 30 кілограмів витримати. Скріплює дротом, чіпляє до них автомобільні паски безпеки – так ці ємкості дуже зручно повними нести на спині. А якщо робить на замовлення в музей, то «обшиває» ликом, аби все було натуральне. Є кошики Гордійчука не лише на Волині, а й в столиці України і навіть у Санкт-Петербурзі (Росія). Каже, то наші заробітчани за кордон на подарунки везуть, то росіяни в гості до когось приїздять і собі замовляють. Дехто спеціально бере маленькі кошички під балконні квіти. Ото вже виходить справжня краса!
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область

• Нравится
•