Стрептиз у Гадюківці
– Алко, це ти? – наблизившись трохи до залитої місячним сріблом постаті в коротенький сукенці, мовив тихо Митроня тремтячим голосом.
– Я… Я згодна виконати твоє бажання, – її голос тремтів. – Я виконала б його ще тоді, але той Песик… Але ти відвернися, коли я буду роздягатися…
В очах її горіли два місяці, і той вогонь пропікав Митронині груди наскрізь. Дихання хлопцеві сперло, й вичавити з себе бодай слово – було для нього тієї миті неймовірно важко. Митроня став до річки спиною. Його вуха спрагло вловили шурхіт сукенки, а потім легкий плескіт води. Він так і простояв, мов бовван, як мальований стовп, доки Алка сполоснулась і, весело писнувши чи то від захвату, чи то від холодної води, вибігла на берег і швиденько надягла сукенку.
– Можеш повертатися, – підійшла до нього весела, збуджена. Пахла водою і ще чимось невідомим, але таким запаморочливо-п’янким, що Митроні замакітрилось у голові.
– Тепер ти задоволений? – сміялися в її очах два місяці.
– Але ж я не бачив, як саме ти купалася, – буркнув, подолавши перепону в грудях.
– То тра було дивитися! – засміялася вже сама дівчина, грайливо штовхнула Митроню в плече й побігла геть. – Хто ж тобі, дурнику, заважав?!
І справді, був несусвітнім йолопом, тож тільки й зосталося, що доуявлювати ту залиту місячним сріблом сцену на березі, розпалюючи себе невгамовною еротичною лихоманкою.
Після дев’ятого класу Алка подалася до Києва в якесь ПТУ, а Митроня зостався в селі. Незабаром він зустрів свою Соньку, а що їхня любов пішла простіше, ніж з Алкою, то все хутко скінчилося весіллям.
Алка в село навідувалася дуже рідко, на очі Митроні не потрапляла, і він уже почав її забувати, якби не цей дебільний стриптиз.
…Сонька Барбушиха втратила спокій, як тільки-но дізналася про приїзд Алки в Гадюківку. А коли сільська агентура донесла молодичці, що та безсоромниця сиділа в барі за одним столом із Митронею, серце її розкраяла непогамовна ревність. Бо як не ревнувати до тієї столичної хвойди, котра і мертвому голову задурить, не те що її дурному чоловікові. Тим більше то давня любов. Так думала Сонька, аналізуючи Алчину з’яву в селі та можливі її наслідки.
Всі дні до неділі вона ходила за Митронею назирці, бачила його неспокій на обличчі, а в очах нездоровий блиск. А в неділю, під вечір, він сказав, що йде до кума Петра пограти в карти.
Серце Соньчине наче кліщами гарячими хто стиснув: ні, не до карт, не до кума в гості його потягнуло! Не інакше, як на той проклятий стриптиз тишком-нишком надумав змилити… Якби хтось інший, а не та повійниця Алка крутила б там голим задом, то вже нехай би йшов, чорт із ним, може, не повилазило б, всі вони, чоловіки, одним медом мазані.
Вичекавши потрібну часову паузу, Сонька і собі подалася в той куток Гадюківки, придумавши причину, що нібито випадково там опинилась, а до кума, зазирнула, щоб додому іти разом. Митроні там не було. У розпачі Сонька, не знала, що робити: чи шукати Митроню, чи почекати ту годину, що зосталася до стриптизу, та йти ловити його біля клубу.
А може, вони сидять з кумом у барі? Здогадка трохи Соньку збадьорила, і вона подалася до центру, повернувши якраз на ту вулицю, де мешкала Краковячиха.
Проходячи повз хату своєї суперниці, не могла стриматися, щоб не зиркнути на подвір’я. В цей момент рипнули двері старої верандочки і на подвір’я вийшла Алка з кошиком у руках.
– Ти до мене? То заходь, чого стоїш! – помітивши її, мовила насторожено Алка. Знала ж бо, що Сонька – Митронина жінка.
Микола ШМИГІН
Далі буде
| Comments: |
